Епілог

- Захар, запізнишся до школи. - гукнула сина Маргарита, заплітаючи Софійці косу.

- Рито, ти не бачила моїх тренувальних шортів? - запитав Ілля, зазираючи під ліжко.

- Холодно. - усміхнулась посмішкою, що досі заворожувала чоловіка. - А, якщо зазирнеш під диванними подушками, то буде гаряче. Тільки, дивись не попечись.

Ілля відсунув подушки й справді знайшов потрібні шорти, що забились в м'якому куточку. Він схилився до дружини, аби поцілувати.

- Ти моя рятівниця. Дякую.

За декілька хвилин всі були готові до виходу. Маргарита усім членам сім’ї роздала вказівки, хто і як себе повинен поводити, Захарчик в школі, Софійка в садку, Ілля на роботі. Ніхто жінці не перечив, бо знали, що за контролем ховається звична мамина турбота.  

Всі в чотирьох сіли в автівку, аж раптом Маргарита згадала про забутий на столі мобільний. Звісно не обійшлось без доброзичливих насмішок дітей та Іллі. Жінка хутко побігла додому, розсердившись на себе за неорганізованість. Це звучало доволі смішно, якщо брати до уваги, що за професією Рита - організатор подій. В її крові контролювати все і всіх. Вона схопила телефон, який сиротою лежав на столику в коридорі, коли несподівано той завібрував. Не глянувши хто телефонує, швидко відповіла на ходу зачиняючи двері.

- Маргарито, це Марта. - знову знайомий голос нагадав про себе. Рита прийняла рішення, щоб там не трапилось, вона нізащо більше не підведе Іллю. 

- Марто, що цього разу? Я не швидка допомога. І не психолог. 

- Рито. - жінка запнулась, не знаючи, як сказати правду. Мовчання по той бік змусило відчути неладне. Рита притулилась спиною до білосніжної стіни, стримуючи крик, який проривався з грудей. - В'ячеслава більше немає. 

*** 

     З букетом квітів в руках Маргарита увійшла на цвинтар. Тут на неї чекала Марта. Навіть через роки жінка виглядала бездоганно. Дарма, що на обличчі з'явились помітні зморшки, жіночність, якою була наділена нікуди з роками не думала минати. Жінки привітались та обмінялися міцним рукостисканням.

- Де він? - запитала Маргарита, досі стримуючи сльози. 

Марта вказала рукою на могилу, в якій був похований чоловік. Та виднілась біля висотних сосен, які оберігали спокій тутешніх. 

- Я зачекаю тебе в машині. - промовила Марта, розуміючи, що Риті потрібно побути на самоті. 

Повільними кроками Маргарита ступала по витоптаній людьми стежині, все ближче наближаючись до місця поховання. Після почутої тоді новини, застигла з телефоном в руках. Помітивши жінку зблідлу і мовчазну, Ілля сильно злякався. Коли дізнався, що трапилось жодним чином не зрадів почутому. Як справжній, люблячий чоловік всяко підтримував дружину і розділяв її втрату. Підійшовши до могили, глянула на дерев'яний хрест, встромлений у сиру землю. Вона поглядом шукала, те, що могло б підтвердити смерть близької людини. В око впала табличка - Власенко В’ячеслав Петрович, а поруч стояло фото, на якому був зображений усміхнений, молодий чоловік. Для неї В'ячеслав назавжди таким залишиться - незалежним, сильним, владним, емоційним, втім водночас найніжнішим чоловіком в світі. Він навчив її всього. Попри розставання чоловік завжди був поруч. Він допоміг Риті з кар'єрою, про це вона дізнається лише згодом, коли випадково виявиться, що колись він за неї замовив слово в конкурсі на вакантне місце. Чи розгнівалась, дізнавшись про це? Звісно. Випустивши тоді гнів - розридалась, бо насправді відчула вдячність за втручання, яке посприяло її теперішньому успіху. Він відкрив рахунок, на якому знаходилась достатня сума, аби придбати омріяний будинок. Вони разом пробули не так й багато часу, однак любов ця залишила відбиток на все життя. Від Марти Рита дізналась, що останній рік В'ячеслав випивав, що й стало причиною серцевого нападу, який знову невдовзі повторився. І лише самому В'ячеславу було відомо, що насправді він відчував. Нудьга за коханою виявилась сильнішою за вживання алкоголю, який здавалось допомагав втамувати страждання на які сам себе прирік. Він був вдячний долі за те, що подарувала йому зустріч з Його дівчинкою. З жінкою, котра зуміла змінити його світ, але не його самого.

Маргарита чоловіку на могилу поклала квіти. Букет маргариток вирізнявся серед усіх інших, які лежали довкола. 

- Маргаритки від Ритки. - промовила, не стримуючи сліз. 

Виплакавшись досхочу та врешті попрощавшись жінка попрямувала до виходу. Біля авто стояла Марта з чоловіком, в якому підійшовши ближче Рита впізнала Ігоря. Він мило заглядав Марті в очі, підтримуючи її за талію. Маргарита привіталась з чоловіком, усміхнувшись їхній парі. 

- Ну ось, дочекався. - промовив Ігор, цілуючи жінку в скроню. 

- Краще пізно, ніж ніколи. - відповіла Марта, усміхнувшись у відповідь. 

- Прийміть мої вітання. 

- Дякуємо, Маргарито. Як щодо спільної кави? - звернувся до жінок Ігор. 

- Можливо іншим разом. - поспішила відмовити Рита, шукаючи поглядом Іллю. - Ми сьогодні з дітьми йдемо в цирк, тому моє запізнення вони не пробачать.

Попрощавшись з Мартою та Ігорем, Маргарита попрямувала до авто біля якого на неї чекав Ілля. Він допоміг дружині сісти на пасажирське сидіння, востаннє кинувши погляд в бік цвинтаря. Не було злості чи образи лиш співчуття до людської долі. 

- Як ти? - поцікавився, заправивши дружині пасмо за вушко. 

Маргарита потерлась об долоню коханого, насолоджуючись їхньою близькістю. Вона була невимовно вдячна Іллі за розуміння та терпіння в цій непростій ситуації. За сили, які віднайшов в собі, аби пробачити назавжди. 

- Все гаразд. Їдьмо до дітей. А то вони вже нас зачекались. - відповіла, не озираючись назад. 

Дякую кожному, хто читав, залишав зірочки та коментарі! Зазирнувши до другої книги «Всупереч», Ви дізнаєтесь ще одну правду з життя Вʼячеслава!