Розділ 34

    Знав, що відчуває жінка. Бажав її хоч якось втішити, тому й прийшов, скориставшись адресою, яку йому дав Павло. Маргарита продовжувала злитись, та все ж чоловіка впустила. Цього разу не відчувала жодного притягування, лише нестримну лють.

- Каву чи чаю не пропонуватиму. Говори, що тобі від мене потрібно і йди. 

- Чому ти зі мною розмовляєш, так, наче це я у всьому винен? Це ти тоді до мене прийшла. Не я.

- О, ну звісно. Звучить по-чоловічому. Продовжуй в тому ж дусі.

- Я прийшов, аби спокійно поговорити, ти на мене налетіла зі звинуваченнями. Повинен же я якось тебе заспокоїти.

- Звісно. Інших методів у тебе немає.

- Чомусь ж? Є. - поглянув з бісиками в очах. Нічого не змінилось навіть крізь роки. В’ячеслав й надалі викликав в Маргарити емоції, що в душі здіймалися буревієм.

Не витримала чоловікового знущання, вкотре розридалась. В'ячеслав наблизився, аби обійняти Маргариту, втім жінка, немов зірвалася з ланцюга. Сама не зрозуміла, як накинулась на чоловіка та почала його гамселити. Своїми маленькими кулачками била по грудях та плечах, вигукуючи звинувачення. 

- Це все через тебе. Ненавиджу. Навіщо, ти знову з'явився у моєму житті? Ти лише усе псуєш.

В'ячеслав не ухилявся, терпляче зносив увесь спектр жіночих емоцій. Коли відчув, що бідолашна втомилась, обійняв міцно та пригорнув до себе, запустивши пальці у її шовковисте волосся. 

- Тихенько, моя дівчинко. Все обов'язково буде добре. Ось побачиш. 

- Як? Як після того, що я накоїла може бути добре? Ілля мені цього ніколи не пробачить. 

- Якщо по-справжньому любить, то неодмінно пробачить. - відповів з такою впевненістю у голосі, що Рита й сама повірила в це. - Хто-хто, а я знаю про, що кажу. - усміхнувся сумно, усе пам'ятаючи. - Маргаритко, поглянь на мене. - В'ячеслав взяв жінку за плечі й заглянув у її заплакані очі. Якщо він здатний чимось допомогти, то неодмінно це зробить. Неважливо словом чи ділом, але зробить. - Ти тоді пішла, це вагомий аргумент. Тому припини себе картати. Всі роблять помилки. Головне вчасно збагнути, що оступився.

- Як тобі це вдається?

- Що саме?

- Змусити повірити в краще. Перед тим добряче роздратувати, а потім одним спокійним тоном заспокоїти. 

В’ячеслав всміхнувся кутиками вуст. Було приємно ось так стояти, тримаючи в обіймах все ще кохану серцю жінку. Чути від неї слова, які хвилюють душу, змушують відчувати себе сильним і владним. Для нього ці відчуття досі мали велике значення. Нічого на те не відповів, бо й сам не знав відповіді. Натомість попрохав чашку кави. Маргарита не відмовила й запросила В’ячеслава до столу. Лише зараз чоловік роздивився навкруги. Квартира була не великою, але доволі просторою та охайною. Тут було присутнє відчуття дому, навіть запах й той був якимсь особливим - домашнім. В’ячеслав на мить задумався про його майбутнє з Маргаритою. Чи були б вони так само щасливі, одружившись?! Він не зізнається про те, що якогось дня пошкодував про своє рішення відпустити її, про те, що якоїсь миті йому здалось, що б зміг таки знову взяти на себе відповідальність за роль батьківства. Проте, сьогодні це не мало жодного значення. Маргарита більше йому не належить, вона щаслива з іншим, і він зробить все від нього можливе, аби й так було надалі. Це через його провину трапилось, що подружжя тепер не разом. 

Жінка поставила на стіл дві чашки кави, і вмостилась навпроти. 

- Цукор, вершки? - запитала, підсуваючи інгредієнти.

- Ні, дякую. У мене свій метод. - відповів В’ячеслав і дістав з кишені джинсів маленьку флягу.

- Що це?

- Ліки. - поглянув на жінку та долив до кави рідину коричневого кольору.

Маргарита здогадалась, що у флязі знаходиться коньяк, звичний для В’ячеслава напій. Вона нахмурилась, засмутившись через це. 

- Тобі ж не можна.

- Маргаритко, сонечко, я сам собі господар. Кому, як не мені знати, що для мене добре, а що ні. 

- В’ячеслав, ти не міняєшся. - відповіла, розгнівавшись.

- Мені пізно змінюватись. І перейматися через це, тобі точно не варто. Я надто зрілий для будь-яких переконань, а тим паче повчань.

Маргарита більше не хотіла дискутувати на цю тему, втім, як й сам В’ячеслав. Тому решту часу вони просто пили каву, розмовляючи на загальні теми. Коли чоловік пішов, Рита помила посуд і навела в квартирі порядок. Зі спокійним серцем жінка прийняла душ, що освіжив думки. Цю ніч вона чи не вперше добре спала.

***

     В’ячеслав зупинив авто неподалік старшої школи, де працював Ілля. Чоловік ось-ось мав завершити тренування і вийти зі спортивного залу. Справді, довго чекати не довелось. Зі спортивною сумкою на плечі Ілля прямував до свого автомобіля. В’ячеслав збирався вже виходити з автівки, коли до Іллі підійшли учні, розпитуючи про щось в свого тренера. Помітно було, що чоловік добре ладнав з учнями, ті уважно слухали його, жодного разу не перебиваючи. Вони навіть щось жартували. Ілля ставився до кожного свого учня з повагою і терпінням, а це багато, що розповідає про людину. Коли хлопчаки розбіглись, В’ячеслав поквапився на зустріч з Іллею. Бачились лише декілька разів, і цього було достатньо, аби не злюбити один одного. Особливо ворожість відчувалась з боку Іллі. Все життя відчував загрозу від В’ячеслава, втім за жодних обставин нікому в цьому не зізнавався.

- Вирішив зайнятись спортом? - не втримався від сарказму. 

- Ілля, давай-но поговоримо, як нормальні чоловіки. 

- А є про що?

- Впевнений, що є.

- І про що ж? Про те, як ти спав з моєю дружиною?! - Ілля закипав зі силою чайника, якби не школа поруч, і учні для яких був авторитетом, то б ударив В’ячеслава, не мигнувши оком. 

- Нічого не було. Вона пішла.

- Що ти маєш на увазі? - звів густі чорні брови. 

- А те, що вона мені відмовила. Розумієш? Відмовила. Я не заперечую, що тобі є на що злитись. Ми дозволили собі зайве. 

- Ми. - передражнив, бо від цього “ми” зробилось гидко, знову ревність заполонила ясний розум. Його розривало зсередини від уяви, що малювала нестримні картинки. - Ти б пробачив? - раптом запитав, потираючи кулаки.