Розділ 32

    В погляді В’ячеслава Ілля помітив досі не забуті почуття. Те з яким захопленням він дивився на Риту, міг не помітити лише сліпий. Та найбільше його занепокоїв погляд Маргарити. В ньому читався страх. Чому? Що змусило дружину так реагувати на того, кого думав давно забула? 

Дитячий сміх відірвав увагу від німого діалогу трьох людей, до всього ж оголосили їхній рейс і вони не гаючи часу попрямували до виходу. Після цієї несподіваної зустрічі між подружжям запала мовчанка. Через страх почути правду, Ілля не став ні про що допитуватись. Жінка намагалась поводитись звично, але це їй вдавалось погано. Вона бачила, що Ілля про щось здогадувався. Намагалась уникати будь-яких розмов, і навіть погляду, котрим чоловік непомітно спопеляв, немов, намагаючись щось відшукати в її поведінці, що могло б підтвердити його здогадки. Жоден з подружжя так і не наважився заговорити першим і лише діти заповнювали тишу своїм галасом, напругу, що утворилась розбавляли веселощами та сміхом. А хіба, можна встояти перед щирістю цих прекрасних малюків, які народились у любові. Ілля потрохи оживився, а за ним й Рита видихнула з полегшенням. Решту сімейного відпочинку, вони провели в спокої та доброму настрої. Діти не давали батькам поринути в свої гнітючі думки, не для цього вони усі приїхали. Не тому.

Усі ми добре знаємо, що все добре швидко минає. Відпочинок підбіг до кінця, засмутивши малюків, але залишивши повний багаж дивовижних спогадів. З поверненням додому знову з’явилась напруга. Якщо на відпочинку вдавалось оминути розмови, то не тут. Діти, повечерявши, побігли гратись до своєї кімнати, залишивши двох дорослих на самоті. Ілля не міг більше мовчати, невідомість зводила його з розуму.  

- Ви з ним бачились? - його питання знову сколихнуло в душі Маргарити прихований страх, який вона намагалась увесь цей час приховати. - Тільки прошу, не мовчи. Скажи правду.

Маргарита під поглядом карих очей - знітилась. Вони, наче два оголених нерви сиділи одне навпроти одного, заглядаючи в очі власним страхам.

- Так. - прозвучало для чоловіка, як вирок. Він стиснув кулаки, готовий накинутись на того, хто вочевидь спробував знову відібрати те, що належить йому.

- Коли?

Іллі увірвався терпець від гри в мовчанку, в яку Маргарита вирішила грати. Не витерпівши, чоловік - крикнув.

- Рито, не мовчи! Це зараз не в твоїх інтересах. - втім, наступної миті зменшив голос, зрозумівши, що цим налякав дружину. - Будь ласка, скажи, як все було.

- Ілля, прости. - підвелась, аби підійти до чоловіка.

- Ти зрадила мені? - попри запитання на яке чекав відповідь, готовий був оглухнути. Знав, що правда, яку міг почути, могла його вбити.

- Не зовсім. 

- Як це зрозуміти? Ти можеш нормально пояснити. - знову почав дратуватись. 

Маргарита розповіла про несподіваний дзвінок Марти й про її візит до В’ячеслава. Вже тоді відчув, як закипає, як нервом заходили вилиці. "При першому дзвінку, побігла, забувши в цю мить про нього, дітей, сім’ю. З якою метою йшла, що чекала від цієї зустрічі”? Відчував себе ошуканим, до того ж ким - власною дружиною, якій усі ці роки довіряв. 

- Що було далі? - бажав знати усю правду до кінця, хіба могло бути вже гірше, та виявилось - могло.

- Ми попрощались. 

Не встиг Ілля хоча б трохи видихнути з полегшенням, як Маргарита завдала удару вдруге. 

- Я не знаю, що мною керувало, але я повернулась. 

В цю мить Ілля ледь не заревів звіром, завжди стриманий, скупий на прояви емоцій, чоловік кулаком поцілив в стіну. Маргарита рефлекторно зіщулилась, відчувши не лише його фізичний біль, але й душевний. Вона хотіла сказати, що вчасно зупинилась, втім, останньої миті зрозуміла, що це жодним чином її не виправдає. Вона дозволила зайве собі та В’ячеславові. Відчувала збудженість від пестощів, якими тоді задарював чоловік. 

- Я оступилась. - заплакала, відчуваючи невимовний жаль. 

Він кинув на неї погляд в якому читалось справжнє презирство. 

- Це, Маргарито, зветься хтивістю. А можливо я помиляюсь, і ти його досі кохаєш? 

- Ні, що ти. Все в минулому. Лише ти й наші діти мають значення. 

- Діти?! - повторив з засудженням в голосі. - Де були твої думки, коли ти… - Іллю перекривило від уявлення про те, як вона кохалась з іншим. Ніколи не вважав себе здатним до насильства, проте зараз злякався власних думок. Уявив, як його руки стискаються довкола Маргаритиної шиї, або як він з усієї сили гамселить В’ячеслава. Його бездиханне тіло лежало перед ним, задовольняючи хвору уяву.

- Не хочу тебе більше бачити. Я звісно не виганятиму тебе з квартири. Краще піду сам. 

Маргарита збиралась щось заперечити, але Ілля її швидко зупинив. 

- Щодо дітей, вони житимуть зі мною, аби не заважати тобі розважатись.

- Ілля, припини! Це жорстоко. Ти не маєш права! - забилась в справжній істериці. Найбільшим страхом в її житті була втрата дітей. І, ось вона крок від цього жаху. - Хочеш, я перед тобою встану на коліна?! 

Жінка опустилась на підлогу, геть втративши здоровий глузд. Вона вчепилась чоловікові в руку, намагаючись зупинити його.

- Встань. Не принижуйся. Ти сама все зруйнувала. Ти зрадила не лише мене, але й усю нашу сім'ю. - різко відібрав руку і попрямував до дитячої кімнати. Він зупинився перед дверима і зиркнув на дружину. Вона не переставала плакати. Її шкіра набула червоного кольору, обличчя від ридань розпухло, втративши свою привабливість. Довге волосся, яке завжди лежало слухняно, зараз розкуйовдилось в різні боки. На якусь мить йому навіть стало її жаль. - З дітьми бачитимешся, коли захочеш. Я не монстр. Можливо згодом вони до тебе повернуться, але зараз буде так, як я сказав. - спромігся додати, жалкуючи, що все так трапилось. 

За годину квартира наповнилась тишею, та такою, що Маргарита ледь не втратила свідомості. Ридала від розпачу та невимовною тугою за дітьми. Захарчик та Софійка переїзд до ще однієї бабусі сприйняли, як чергову мандрівку. Радіючи новій пригоді не помітили, що поміж колись люблячими батьками утворилась прірва.