Розділ 31

     Коли Маргарита повернулась додому, Ілля вже спав. Вона тихенько стягнула з себе весь одяг і пішла в душ. Холодна вода стікала обличчям змиваючи гіркі сльози. Шкіра вкрилась сиротами від холоду та огиди до себе. Було прикро і невимовно соромно. Найжахливішим було те, що тіло відмовлялось забувати пестощі, яких зазнала від В’ячеслава. Її губи розпухли від пристрасних поцілунків. Пекли, нили від чоловікового покусування. Якби Маргарита не намагалась відмитись та відтерти тіло від бруду, нічого не виходило. Вона продовжувала сидіти під струменями холодної води доки геть не замерзла і її не почало трясти. Хвилинна слабкість зруйнувала те, що вибудовувала роками. Те, що стільки часу оберігала - тепер могла втратити.

Маргарита вийшла з душу та загорнулась у махровий халат, намагаючись зігрітись. Вона ніяк не могла прийти до тями після скоєного. Поїдала себе докорами совісті, котрі лише брали початок страждань. Жінка тихенько увійшла до спальні й обережно лягла на краєчок ліжка, затамувавши подих. Боялась розбудити Іллю та поглянути йому в чисті очі. За усі роки, що були одружені, він жодного разу не оступився, не образив яким-небудь кривим словом чи вчинком. На щастя чоловік не прокинувся. Маргарита вкрилась з головою під ковдру і забилась у неспокійному сні. Поспати вдалось не довго, будильник своєю нав’язливою мелодією пробудив подружжя. 

- Доброго ранку, кохана. - привітався Ілля, захопивши її в обійми.

Маргарита натягнулась, мов струна, яка ось-ось порветься від перенапруження. Спробувала усміхнутись, як нічому не бувало. Чоловік розцінив це як добрий знак і прийнявся до сміливіших любощів. Риті не вдалось розслабитись, не хотіла вона зараз будь-якої близькості. 

- Ілля, давай ввечері. Щось зовсім немає сил. - спробувала відштовхнути чоловіка, сподіваючись на його розуміння.

Він відсторонився і заглянув жінці у вічі.

- Знову вчора перепрацювала. Ти себе, Рито, доведеш тією роботою. - розгнівався, бо вже не вперше затримувалась на роботі, і не вперше відмовляла через втому.

- Не сердяться. Прошу тебе. - приклала голову на чоловікове плече. 

Не втримався, розм’як від прояву ніжності й жіночої милоти. Тоді Маргарита зуміла відповісти на поцілунок, який оминути так і не вдалось.    

На роботі зуміла хоч трохи відвернутися від думок та не думати про скоєне. Перед нею сиділа пара наречених, яка мріяла про казкове весілля. Цікаво, чи відомо їм, що на них чекає попереду? Це зараз вони щасливі та радісні, стурбовані лише вибором красивої сукні та вишуканого ресторану, а потім розпочнеться буденність, котра пожиратиме це все добре, що було на початку, а ще додасться спокуса, озветься забуте кохання і завдасть руйнівного удару по нинішнім стосункам. Взявши до уваги всі їхні побажання, Маргарита з доброзичливою усмішкою на обличчі попрощалась з нареченими. “Хто знає, можливо, у них все буде інакше”. 

Не поспішала повертатись додому, Ілля був з чоловіків, які рідко, що помічали, чи то нову зачіску, чи нове вбрання. Він не завжди вловлював її емоційного стану, не читав думок, як це робив В’ячеслав, втім Рита однаково боялась, що чоловік щось запідозрить. Вона зателефонувала Лізі, аби запросити десь разом попити каву, на що та без проблем погодилась. Маргарита нічого не стала розповідати подрузі, тому що було надто соромно. Всі роки пліч-о-пліч з єдиним в житті чоловіком, вона могла б не зрозуміти Ритиного вчинку, засудити її й відмовитися від дружби з нею. За бесідою з найкращою подругою час промайнув, як одна мить. 

- Слухай, зовсім забула тобі сказати. - звернулась до Маргарити Ліза, коли вони вже прощалися. - Ірка повернулася. Ти б її не впізнала. Зовсім перемінилась.

Маргарита вже й не сподівалась почути щось про давню подругу. Проте, цікавість взяла гору. Найголовнішим залишалось питання чи зуміла Іра влаштувати своє особисте життя так, як цього хотіла.

- І, що ж в ній такого перемінилось? - таки поцікавилась.

- Та все. Зробилась вся така елегантна, навіть не звично якось бачити її такою. Втім ми довго не розмовляли. Вона була з чоловіком і кудись поспішала. Сказала лиш, що нарешті щаслива. 

- Значить усе-таки знайшла того кого так яро шукала. Що ж, Іра завжди добивалася свого. 

На цьому Маргарита та Ліза попрощались. Не було більше куди відтягувати повернення додому, та й Ілля телефонував вже кілька разів, явно, бажаючи, доки діти перебували у бабусі провести вечір вдвох. Зібравши себе до купи, Маргарита увійшла до помешкання. Це була двокімнатна квартира, яку вони з Іллею колись взяли в кредит. Коли пара виплатила за неї всю суму, і на світ з'явились Захарчик та Софійка почали мріяти про власний будинок за містом, вважаючи, що дітям там було б значно краще. Тому зараз усі зусилля були зосереджені на цьому. Звісно, Рита б могла скористатись рахунком в банку, на який щорічно надходила певна сума від В’ячеслава. Та, що б про це сказав Ілля. Гніву було б не оминути. Маргарита скинула туфельки. Торкнувшись стопою підлоги одразу відчула полегшення від підборів. В помешканні чомусь було надзвичайно тихо. Маргарита пройшла на кухню, але там нікого не було, тоді вона увійшла до спальні та одразу розтулила рота. Вся кімната мерехтіла свічками. На ліжку було викладене пелюстками червоних троянд - ідеальне серце. На столику стояли відкоркована пляшка білого вина та чорний шоколад. Помітно було, що Ілля неабияк хвилювався, адже не щодня влаштовував романтичні вечори.

- Доки викладав, це щось схоже на серце, вколовся декілька разів. - промовив, підійшовши ближче до дружини.

Маргарита обвела шию чоловіка руками. 

- Це так зворушливо з твого боку. - висловлюючи свою подяку за сюрприз, припала до коханих губ. 

Вона знала, що для Іллі уся ця романтика складна річ, але він однаково доклав усіх зусиль, аби потішити її. Чоловік був прагматичним, всі ці ванільні стосунки були зовсім не для нього, та що не вдієш заради коханої жінки. 

- Це ще не все. - на мить відсторонився, аби взяти зі столика конверт, який Рита не відразу помітила.