Розділ 29

     Вже в рідному домі вдалось трішки заспокоїтися. Підтримка матері, як завжди допомагала впоратися з втратою. Саме так Маргарита називала розставання з В’ячеславом. Цього разу не сподівалась на чоловікове повернення. Усвідомлювала, що це кінець. Чи ображалась вона на чоловіка за рішення порвати стосунки? Звісно! Вважала, це з його боку егоїзмом, зрадою. Лише крізь роки зуміє повністю переглянути та прийняти ситуацію. 

***

    Кожен день дарує нам нові враження від життя. Дарує ідеї, які хочеться втілювати зі швидкістю й запалом, а ще мрії, які неодмінно потрібно здійснити. За поспіхом буденних справ, ми не помічаємо очевидного, звичного, простого. Насправді щастя зовсім поруч. Довкола нас. Лиш слід озирнутись і побачити його.

 Минуло 10 років. 

- Що ти хочеш на свій день народження? 

Маргарита на мить замислилась, бо зовсім про це не думала. Надавала перевагу сюрпризам, ніж виконаним запитам. 

- Навіть не знаю. У мене все є. 

- Так не буває. Подумай ще. 

Нахмурилась не від того, що думала, витягаючи з пам’яті всі можливі варіанти майбутнього подарунку, а від легкого дратування. Хотіла, аби чоловік хоча б інколи самостійно проявляв ідеї та вмикав романтика. Проте, зуміла вгамувати емоції й спокійно відповіла.

- Романтичну подорож на двох. 

В кухні запала раптова тиша, чоловік з подивом поглянув на дружину. Давно обіцяв кудись разом поїхати, але все не знаходив часу. Думав, Маргарита цим особливо не переймається, а виявилось, що їй як більшості жінкам хочеться романтики та уваги. 

- Гаразд. А куди саме? 

- Ілля, не будь занудою. - не втрималась, занервувала. - Згадай місця про які я тобі колись розповідала. 

Чоловік, мить про щось подумав. Мабуть, перебирав у пам'яті країни в яких хотіла побувати Рита. 

- Я зрозумів. Пробач, мене зануду, ти ж знаєш, я далекий від сюрпризів і романтики. - обійняв дружину за талію, почуваючись ніяково. 

Маргарита та Ілля одружились 7 років тому. За цей час у подружжя народилось двоє діток. Захарчик якому було 5 років і трирічна донечка Софійка. Ця солодка парочка тішила своїх батьків дитячими вибриками, щирим сміхом і надокучливими питаннями. Маргарита обожнювала дітей, це був її окремий світ, її порятунок та відрада у будь-яку мить. Вона не уявляла свого життя без них. З появою дітей у її житті, зрозуміла, яку б могла вчинити помилку, відмовившись колись від можливості стати матір'ю. 

Маргарита підтягнулась на пальчиках ніг до вуст чоловіка та поцілувала, викликаючи в нього тілом мурахи. Досі навпроти коханого здавалась собі крихітною. Високий, дужий огорнув кохану жінку такою любов'ю, що Маргарита не змогла протистояти його внутрішній харизмі та силі. Зустрілись випадково, в найскладніший для Рити період. Спілкувались, як добрі, давні друзі, заповнюючи порожнечу одне одного. Ілля неабияк підтримував дівчину, був поруч, без зайвих допитувань, чи будь-яких зло втіх. І врешті дочекався. Повів кохану під вінець. 

Захмелілий від поцілунку дружини, розплющив карі очі.

- Ти мамі телефонувала? Як в них справи? Як поводяться Захарчик і Софійка?

- Телефонувала вранці. Передавала тобі вітання. Ходили сьогодні на річку, полювали на жаб. 

- Жаб? 

- Угу. Ти ж знаєш, Захарчик дослідник в нас ще той. А Софійка, принцеска, випросила в бабусі ще одну новеньку сукню.

- О, когось вона мені нагадує? - посміхнувся, заправляючи коханій пасмо за вушко. 

- І кого ж? - зморщила носика, вдаючи здивування. 

- Не називатимемо імен. - зробив серйозне обличчя, втім, не втримавшись засміявся.

- А, ти придумав, що хочеш на свій день народження? - поцікавилась Маргарита. 

- Думаю, спільна подорож, яку я обіцяю організувати буде чудовим подарунком для нас обох. Все інше у мене є. - приклав чоло до чола дружини, відчуваючи щастя. - Я кохаю тебе, Маргарито. 

- І я тебе кохаю. 

Попрощавшись до вечора з Іллею, Маргарита відправилась на роботу. Жінка сіла в автівку, на яку як і планувала заробила самостійно та вирушила до офісу. Два роки тому відкрила власну весільну агенцію. Чим невимовно пишалася. Не все вдалось одразу. Проте, крок за кроком, день за днем, старання за старанням, максимум знань та зусиль подарували Риті бажаний результат. На роботі жінку любили та поважали. Вона, як керівник задовольняла усю свою команду. До її ідей та порад завжди  прислухались. Клієнти, задоволені результатом, залишали позитивні відгуки та рекомендації. 

За організаційними клопотати й робочими розмовами, день минув доволі швидко. 

Повечерявши ввечері, Маргарита та Ілля увімкнули телевізор. За новинами Рита не одразу почула, що телефонує її мобільний. Жінка поглянула на екран - невідомий абонемент. Не здивувалася, бо таких дзвінків за день могло бути безліч. Клієнти траплялись різні, до кожного потрібно було знайти свій підхід з чим Рита справлялась на відмінно. 

- Алло. - відповіла з впевненістю, що це черговий замовник. Проте, неабияк здивувалася, коли зачула знайомий жіночий голос. 

- Привіт, Маргарито. - привіталась та. 

Рита завмерла, стиснувши в руках міцніше мобільний. 

- Звідки у вас мій номер телефону? - запитала, розуміючи, що насправді в цю хвилину це немає жодного значення. 

- Розумію, твоє здивування. Львів, маленьке місто, а ти в ньому зараз доволі популярна особистість. 

- Марто, що трапилось? - Маргарита втрачала терпець від невідомості, адже здогадувалась про причину її дзвінка. 

- Нещодавно В’ячеслав переніс серцевий напад. 

- Де він? - відчула, як потемніло перед очима від почутої новини, однак швидко опанувала себе, аби не видати свого хвилювання перед Іллею. 

- У вашій квартирі. Тільки не кажи, що це я тобі розповіла. 

- Не хвилюйся. - сама не помітила, як перейшла на "ти". - Марто, дякую, що повідомила. 

- Будь ласка. Зустріч з тобою піде йому на користь.