Розділ 28

    Прокинувшись вранці Маргарита не застала В'ячеслава поруч. Засмутилась, бо любила прокидатись в його обіймах. Дівчина підвелась і торкнулась своїх губ. Не пам’ятала, аби коли-небудь чоловік йшов не залишивши на її вустах поцілунок. Незрозуміле відчуття тривоги знову повернулось. Маргарита потягнулась за мобільним глянути чи бува, В'ячеслав не надіслав їй якого-небудь повідомлення, втім екран ні про що нове не сповіщав. День за робочими клопотати промайнув доволі швидко, настрій був піднесений, але думки про В'ячеслава ніде не дівались. Знала, що причиною його вчорашнього смутку стали ревнощі. Рита хотіла запевнити, що жодних підстав для цього немає, але спроби додзвонитися до чоловіка провалювались щоразу, як вона набирала знайомий номер. Вечір також пройшов в гордій самотності. В’ячеслав повернувся лише в ночі й то напідпитку.

- В’ячеславе, що відбувається? - почала Маргарита з порогу, виставивши руки в боки. - Цілий день від тебе жодної звістки. Я хвилювалась.  

Чоловік глянув затуманеним поглядом на дівчину і заусміхався. 

- Маргаритко, все-таки ти ще в мене дитина. Не варто розпочинати що-небудь вияснювати, коли чоловік трішки п’яний. 

- То напиши мені свій графік, коли можна з тобою розмовляти, а коли ні. - відповіла, допомагаючи чоловіку стягнути краватку.

- Домовились. - притягнув Риту ближче до себе, бажаючи її поцілувати, втім дівчина швидко приклала долоню до його губ.

- У мене теж виникло правило. - відповіла натомість.

В’ячеслав нахмурив брови, здогадуючись вже про що ймовірно йтиметься. 

- Спатимемо разом лише коли будеш тверезий. - сказала, як відрізала.

Не здивувався, адже добре знав свою дівчинку. Можливо, воно й на краще, бо який з нього сьогодні коханець?! Невдовзі вклався спати, порушуючи нічну тишу гучним хропінням. 

Приблизний стан продовжувався ще декілька днів, аж доки це все не набридло самому В'ячеславу, тоді чоловік просто замкнувся в собі, залишивши Риту в темряві власних підозр. Він не наважувався на відверту розмову, боявся завдати біль своїм зізнанням. Не здогадувався, що знаходитись в невідомості для неї було ще більшим випробуванням. 

Сьогодні Маргарита вирішила нічого в В'ячеслава не допитуватись, а просто разом звично повечеряти. 

- Телефонувала моя мама, запрошувала в гості. Час з нею познайомитись, а то скоро весілля, а ви досі не бачились. - почала розмову, шукаючи зорового контакту з чоловіком. 

В'ячеслав у цю мить нервово перебирав виделкою спагеті в тарілці. Незрозуміло було чув він Риту чи ні. Дівчина знову повторила новину, торкнувшись цього разу руки чоловіка. Вочевидь, це допомогло, бо В'ячеслав покинув копирсатись в тарілці, відклавши в бік виделку. Нарешті поглянув на Маргариту, втім впевненість при погляді її зелених очей одразу кудись зникла. 

- То, що скажеш, поїдемо? 

- Маргаритко, сонечко. - нарешті заговорив. - Я не зможу з тобою поїхати. 

- Чому? Це через роботу? 

Її запитання прозвучало настільки наївно, що В'ячеслав на якусь мить відчув роздратування від власного безсилля.

- Ні, Маргаритко. Не через роботу. - поглянув зі сумом, знесилений від постійних роздумів і сумнівів. 

Дівчина насторожилась, відчувши неладне. Не хотіла нічого чути, готова бігти стрімголов якомога далі від правди. 

- Ти йдеш від мене? - запитала з острахом і панікою в очах. 

- Маргаритко. Дівчинко. 

- Ні! Ні, В'ячеслав, я нічого не хочу чути. - зарепетувала, наче дитина, затуляючи вуха. 

- Послухай, мене. - взяв дівчину за обидві руки. - У тебе все ще життя попереду, тоді коли у мене позаду прожитий десяток років. Ти повинна бути щаслива, ти повинна стати матір’ю. Зрозумій. Я не маю права тебе усього цього позбавляти. 

- Ти не хочеш дітей? 

- Ну, який з мене батько?! Я он зі своїми двома не можу дати ради. - скривився в сумній гримасі. 

- Тобто, ти хочеш зі мною одружитись, але дітей не хочеш? - хапалась за всі можливі варіанти, все ще сподіваючись на щось добре. - Байдуже. Я готова відмовитись від усього, аби лише бути з тобою. - гіркі сльози скотились по щоках, залишаючи солоний смак на губах. 

- Прости, рідна. - торкнувся обличчя, витираючи подушечкою великого пальця нестримні сльози. 

Маргарита занурила обличчя в чоловікові груди, продовжуючи схлипувати. В'ячеслав відчув, як у самого нещадно заболіло. Він поклав долоню на потилицю коханої жінки й ніжно погладив шовковисте довге волосся, яке не лише за кольором було шоколадного кольору, але й за запахом.

Не вірила. Всяко заперечувала почуте. Хотіла, аби все це виявилось звичайним сном. Однак, безжалісна, нещадна реальність перемогла. В'ячеслав і Маргарита ще довго обговорювали чому варто все припинити. Чоловіку на якусь мить вдалось заспокоїти Риту та навіть переконати її у правильності його рішення. І справді, яке на них чекає майбутнє через 10 років. Клята різниця у віці зруйнувала дівочі мрії з чоловіком якого кохала понад усе на світі. Десь глибоко в душі розуміла та частково приймала причину розійтись, проте серце всяко заперечувало прощання. Справді готова була відмовитись від усього, навіть від материнства, аби тільки бути з В’ячеславом. Та він не міг цього допустити, не міг приректи її на страждання. Знав, що за певний час у Маргарити прокинеться материнський інстинкт, і минеться юний максималізм. Бажаючи Маргариті щастя, змушений був відпустити - назавжди. 

Знесилившись від ридань, Маргарита нарешті заснула. Крізь тривожні сни, вона відчувала присутність В'ячеслава, його лагідне погладжування і рідний, близький запах. А потім все стихло. Припинило своє існування. Тепло поступилося холоду. Близькість - самотності. 

***

    Розбита, заплакана ледь спромоглася говорити. Зателефонувала матері й повідомила, що приїде одна. Материнське серце, як завжди стривожилося за доньку, здогадавшись про неладне.

За сніданком шматок до горла не ліз. Маргарита покинула цю марну справу і викинула вміст тарілки до смітника. Не гаючи часу витягла валізу та увесь свій одяг із шафи. Збиралась похапцем, не розбираючись, що куди кладе. В'ячеслав ще на світанку зібрав все необхідне і покинув квартиру, яку незмінно заповідав Маргариті. Втім, вона від усього відмовилась, не здивувавши цим нікого.