Розділ 27

    Карі очі спопеляли її, проштрикували наскрізь. В погляді не було злості, швидше незабута печаль. Маргарита відвернулась, не хотіла, аби В’ячеслав щось запідозрив. Приклала свою голову йому на плече, ніби шукаючи опору. Обійняв, відчувши цю її потребу, ще не здогадуючись, що цьому посприяло. 

Маргарита ніяк не могла розслабитись, вдавала радість від вечора, а насправді хотіла опинитись звідси якомога далі. В цей час сміх за сусідським столиком не вщухав. “Що ж їм так радісно”? - дратувалась Рита. Врешті не витримавши, підвелась. Слідом за нею встала Ліза, розуміючи, що подругу потрібно рятувати.

- Ми носики припудрити. Не сумуйте. - звернулась до чоловіків і хутко потягла Риту за руку. 

Доки проходила повз компанію Іллі, ледь не збожеволіла. Надмірно прикута увага до неї не давала можливості видихнути. Звісно, бо ж їх з Лізою також впізнали. Один з молодиків навіть хотів їх гукнути, та після того, як Ілля щось тому шепнув - зупинився.

- Та, що з тобою? - звернулась до Маргарити Ліза, штурхнувши в плече, коли нарешті увійшли до вбиральні. - Нічого ж не трапилось. Чи ти боїшся, як відреагує В’ячеслав, дізнавшись, що в залі знаходиться твій колишній? А може я чогось не знаю? - зиркнула з підозрою на подругу.

- Та ні. Припини. Просто не очікувала його тут побачити, так само як опинитись в цьому самому ресторані.

- Все це Рито, звичайний збіг, а він нічого такий і здається досі сам. - неочікувано промовила Ліза. 

- Лізо, ти на що натякаєш? - розгнівалась на якусь мить на подругу, бо не очікувала від неї такого. -  Я кохаю В’ячеслава і крапка. 

- Вибач. Я дійсно не те сказала. Рито, чесно. Я до В’ячеслава давно змінила своє ставлення, а після того, як він запропонував роботу Павлу, тим паче.

Маргариті відлягло від серця, бо не хотілось, аби між нею та Лізою були непорозуміння та виникли які-небудь недомовки. 

Дівчата ще якийсь час провели у вбиральні, і врешті поквапились вийти. 

- О, хто це ще телефонує. - промовила невдоволено Ліза, витягаючи зі сумочки мобільний. - Ти йди, я зараз. Це мама, мушу відповісти.

Попри безпідставні страхи, Рита бажала продовжити святкувати своє двадцятиодноріччя. Налаштувавшись до будь-якого повороту подій попрямувала до столика, коли несподівано над нею темною хмарою навис Ілля. Знову запанікувала, досі відчуваючи перед ним провину. 

- Вітаю з днем народження. Нехай твої мрії завжди збуваються. - простягнув руку, як колись при першому знайомстві. 

Маргарита мимоволі поглянула у бік чи бува, не прямує до них В’ячеслав. Не хотілось, аби чоловіки коли-небудь зустрілись, і взагалі вся ця абсурдна ситуація в ресторані почала Риті набридати. Однак, не відцуралась, відповіла тим же. Ілля легенько стиснув долоньку, не виказуючи при цьому власних відчуттів. Все, що стільки часу проганяв з душі, насправді замкнув десь в глибинах серця. І, ось щойно - приховані почуття зухвало пробрались на волю. Хлопець не поспішав відпускати руки, затримав потискання на більше, ніж слід. Рита не витерпіла і першою висмикнула руку. 

- Дякую, Ілля. Я тебе також вітаю.

Зачувши її голос, усміхнувся. Привабливий тембр пробирав до самих кісток.

- Не сподівався тебе тут зустріти. Мабуть, як й ти мене?! 

- Так, для мене це стало несподіванкою. - почувалась не затишно, весь час шукала поглядом В’ячеслава, котрий до них сидів спиною. 

- Хтось там з нами грає в свою підступну гру. - зиркнув кудись в гору, наблизившись ближче до Рити.

Запанікувала, хотіла відступити, але Ілля огорнув її за талію і не помітно для інших відвів в закуток. Притис до холодної стіни, не маючи наміру зробити щось погане, лише поговорити без зайвих очей.

- Мені сьогодні на мобільний прийшло нагадування торішнього святкування. Пам’ятаєш, як ми тоді, тримаючись за руки загадували бажання? - глянув якимсь перезбудженим поглядом.  Вони стояли близько одне від одного. Маргариті це не подобалось, почувалась загнаною в пастку. - Знаєш, що я тоді загадав? 

Рита знизила плечима, бажаючи швидше опинитись біля В'ячеслава. 

- Щоб наступний наш день народження ми знову відсвяткували разом. - відповів, не спускаючи з неї погляду своїх карих очей. 

Ледь стримував себе, аби не припасти до вабливих губ. Він також знаходився у пастці, проте власних почуттів. Не втримався, піддався бажанню. Тильним боком долоні торкнувся ніжної щоки, та одразу відчув супротив. Маргарита виставила поперед себе руки, впершись в його груди.

- Припини, Ілля. - сказала рішучим, холодним тоном, який зумів привести хлопця до тями. 

Він зробив крок назад, звільнивши перед собою простір. 

- Пробач, я не повинен був. - розгубився. Було вкрай ніяково перед Ритою. Весь цей час думав лише про неї. Скільки б не намагався забути, не виходило. 

- Так, не повинен. - відповіла, однак вже не так холодно. - Не псуватимемо одне одному вечір. Гаразд?! Я б не хотіла, щоб цей день залишив після себе погані спогади. - спробувала усміхнутись, аби злагодити ситуацію. 

- Погоджуюсь. Думаю, буде підозрілим, якщо ми увійдемо разом. Тому. - вказав на вхід, аби йшла першою.  

Маргарита не затримуючись зайшла до зали. На щастя В’ячеслав щось завзято обговорював з Павлом, не помітивши особливо її відсутності. Незадовго повернулась Ліза, і вони всі в чотирьох продовжили вечір. Не обійшлось без святкового торта, який став ще одним приємним сюрпризом від коханого. Він вмів дивувати, турбувався, наче про дитину.

Нарешті, опинившись в домашніх стінах - заспокоїлась. Любила все в цій квартирі. До кожної дрібниці, до кожної цеглинки. Тепер це їхній з В’ячеславом дім, тут зароджувалось їхнє кохання - заборонене, складне, але вони змогли вистояти, не здались, бо так було зазначено небесами. Вони одружаться, і народять діточок - дівчинку та хлопчика. Ні, спершу хлопчика, бо кажуть, якщо перший до хати увійде чоловік, тоді буде добро й щастя. Маргарита за приємними думками не одразу помітила, як В’ячеслав поник і мовчки підійшов до вікна. Не зрозумівши, що трапилось - підійшла та обережно торкнулась напруженого плеча. Суворий, втомлений роздумами погляд чоловіка відбивався на темному склі.