Розділ 13

    Голос професора загнав усіх на пару, хотіли цього студенти чи ні, а однаково доведеться слухати та записувати лекцію. Непохитний, йому було байдуже, що це ранок понеділка, і більшість студентів перебуває з важкою головою після бурхливих вихідних. 

- І хто нам в нього поставив першу пару?! - простогнав Остап, тримаючись за голову.

- Замовкни й без тебе зле. - промовила Іра, штурхаючи одногрупника в плечі.

Остап невдоволено щось пробурчав, але на зауваження викладача миттю заспокоївся.

- В тебе все добре? Ти якась бліда. - звернулась до подруги Маргарита, помітивши її не найкращий вигляд.

- Що ти причепилася до мене? - різко відповіла. - Запитай краще свого В’ячеслава, що він досі робить у нічних клубах. 

- Ти про що? - не зрозуміла до чого це Іра сказала. 

- Бачила я його. Мало того. Навіть танцювала в нього на колінах. - відповіла, не приховуючи своєї радості від сказаного.

Маргарита збиралась щось відповісти, однак професор вгамував дівчат, погрозою не здачі заліку. Впродовж дня дівчата більше не спілкувались. Чесно зізнатись, Риті набридли Ірчині напади, вона не хотіла цього визнавати, але з боку подруги завжди відчувала до себе якусь приховану неприязнь. 

Ввечері повернувся В’ячеслав, він одразу вловив схвильований погляд коханої.

- Чому без настрою? Хто образив мою Маргаритку? 

Рита не стала чогось вигадувати, а розповіла все що їй наговорила Іра.

- Хвойда твоя Ірка. - висловився, не стримуючи емоцій. - Не хотів тебе засмучувати, аби не розчаровувати. 

Маргарита здогадалась чим насправді подруга заробляє собі на життя, втім, їй до цього вже було байдуже. Хвилювало її зовсім інше.

- Ти досі відвідуєш нічні клуби. Для чого? - неприємно було про таке дізнатись, адже була переконана, що В’ячеслав покинув цю звичку. А якщо йому її замало чи вона йому просто набридла? - Ти мене зраджуєш? - запитала, потираючи нервово долоні.

- Рито, сонечко. - взяв її руки в свої, аби припинила нервувати. - Я в такому віці, що усвідомлюю, що роблю. Я дорослий чоловік, який давно не ведеться на жодні провокації. Затягти мене в ліжко не так вже й просто. Мені давно байдуже на усіх цих дівчат. Окрім тебе мені ніхто не потрібен. Не розумію, чому ти досі в цьому сумніваєшся? 

- Пробач. Я просто боюсь втратити тебе.

Від цього зізнання розчулився, обійняв щосили, бо також не уявляв свого життя без неї. 

- Моя дурненька. Ніколи цьому не бути. Ми завжди будемо разом. - поцілував у скроню, не випускаючи з обіймів. - А щодо Іри, я попереджав тебе. 

- Я пам'ятаю. Я зовсім не розбираюсь в людях. 

- Яка ти в мене все-таки ще наївна.

Вони разом дивились кінофільм. Ніхто нікуди не квапився, нарешті можна було розслабитись і насолодитись вечором. Маргарита боялась що-небудь загадувати наперед, а тим паче планувати їхнє спільне майбутнє, боялась почути звук мобільного, котрий щоразу роздирав душу, бо зараз він збереться і піде до дружини. Цей страх не покидав, жив в ній, занурюючись все глибше у підсвідомість. Вечір минув спокійно, так само й ніч. Проте, вранці все знову стало на свої місця.

- Завтра з відпочинку повертається Марта з дітьми. В обід я їх повинен забрати з аеропорту. - промовив за сніданком В'ячеслав. Він бачив, як змінилось обличчя коханої, як стислись губи в сумній усмішці. Йому й самому набридла ця ситуація. Почувався, ніби якийсь хлопчик, що бігає туди-сюди. - Ей, Рито. - змусив поглянути на нього, торкаючись підборіддя. - Я скажу їй про розлучення. Все буде гаразд. Ні про що не хвилюйся. - поцілував в чоло, проганяючи тривоги.

***

     Щасливий Юліан не змовкав, розповідаючи батькові про сповнений пригод відпочинок на морі. В’ячеслав на якусь мить засмутився, що не був поруч з сином і не розділив з ним радісні емоції. Тож зараз слухав його із задоволенням, не перебиваючи. Ангеліна хоча й мовчала з телефоном у руках, втім помітно було, що відпочинок пішов їй на користь. Засмагла, і в очах блиск, - “невже закохалась”.

- Шкода, що ти не поїхав з нами. - Марта звернулась до чоловіка.

- Ти ж знаєш, що я не міг. - зиркнув невдоволено, адже чудово знала - чому.

- Ми скучили за тобою. - прихилила голову на його плече. В’ячеслав напружився, щось в погляді Марти йому здалось дивним. 

Після сімейної вечері, діти розійшлись у своїх справах. Юліан відправився гратись в свою кімнату, а Ангеліна, гуляти з друзями. В будинку утворилась тиша, якої хотілось позбутись. Марта натомість почала щось наспівувати, прибираючи зі столу брудний посуд.

- Ти якась цілий день підозріла. В тебе щось трапилось? - запитав, не зводячи з дружини пильного погляду.

Проте, Марта змовчала, продовжуючи запихати посуд в посудомийну машину. В’ячеслав не витерпів, бо слова так і виривались на волю. 

- Я подаю на розлучення. - сказав, а в самого, наче камінь впав з душі.

Раптом почувся звук тарілки, що розбилась вщент. Марта на якусь мить застигла на місці, спостерігаючи на уламки, які невинно лежали на підлозі. Образливо, адже вона лише нещодавно придбала цей сервіс. Як же тепер без однієї з тарілок, заговорив внутрішній перфекціонізм за яким насправді стояла тривога, звичайний страх жінки бути покинутою коханим чоловіком. Марта кинулась голіруч прибирати уламки.

- Марто, припини. Поріжешся. - В’ячеслав допоміг дружині підвестись з підлоги та присісти на стілець. - Я сам приберу, а ти поки попий чаю. 

Вона слухняно виконала його прохання, дивно, та в ньому відчувалась якась турбота, якої останнім часом їй так не вистачало.

- Я знаю, що у свій час не додала тобі теплоти якої ти так потребував. Я б хотіла усе повернути та змінити. 

- Марто. - зупинив її. - Нам більше не комфортно, нам тісно разом, невже ти сама цього не помічаєш?! Невже не відчуваєш?! - викинув в смітник уламки розбитої тарілки. - Нічого вже не склеїш.

- Але я готова дати нам ще один шанс. - поглянула з надією в очах.

- Пізно. І в цьому немає твоєї провини. Наші стосунки себе вичерпали. Прийми це. І чим швидше ти це зробиш, тим краще буде для усіх.