Розділ 12

     А вже вранці Маргарита шкодувала про своє рішення. Вона готова була примиритися зі своєю гордістю і зателефонувати В'ячеславові першою. Проте, вчасно зупинилась. Він повівся, як покидьок, то нехай і мириться перший. На щастя розпочались онлайн курси, які врятували Маргариту від гнітючих думок. Вона й подумати не могла, що їй так сподобається навчання. Дівчина поглинала нову інформацію, як губка, бажаючи дізнатись більше та більше. Любов до навчання і прагнення щоразу дізнаватись щось нове, це було про неї. В житті було стільки можливостей, що було б гріхом ними не скористатись. Маргарита не знала напевне чи після завершення університету піде працювати за професією, чи спробує себе геть в іншій сфері. Тому, пошуки себе тривали.

***

     Маргарита стояла перед дверима університету, чекаючи на Лізу та Іру. До початку пар залишалось 20 хвилин. Рита починала сердитися. І чому на її долю випало постійне очікування. Настрій був не з кращих. Вранці, вийшовши з будинку, дівчина помітила авто В'ячеслава, котрий до цього робив спроби помиритись, букети квітів під порогом дверей, повідомлення зі словами вибачення, а тепер й сам наважився приїхати. Вже налаштувавшись на розмову з ним, раптом побачила перед собою водія.

- В'ячеслав Романович наказав відвезти вас до університету. - виголосив з неприступним лицем.

- А де він сам? - поцікавилась, відчувши розчарування, бо годі було себе обманювати. Сумувала, страждала від браку ніжності та тепла. Не вистачало рідних обіймів, погляду зелених очей, голосу, який приникав у саме нутро. Вона картала себе за рішення прогнати того, кого понад усе кохала. 

- В’ячеслав Романович в Тернополі у справах. 

- Ну так, звісно. - сказане, одразу освіжило пам'ять.

Тінь розчарування пройшлась обличчям, “ну, а що я хотіла, зв’язала своє життя з одруженим, то нічого тепер нарікати”. Поправила комірець новопридбаної блузи та попрямувала до авто.

- Привіт Маргаритко. Ірки ще немає? - привіталась Ліза.

- Привіт. Немає, ти ж знаєш її вміння всюди запізнюватись. 

Дівчата засміялись. Вони вирішили більше не чекати, а зателефонували натомість, проте по той бік їм ніхто не відповів. Не прийшла подруга і на другу пару, що змусило Маргариту та Лізу хвилюватись. Аби впевнитись, що з Ірою все гаразд дівчата вирішили після пар до неї навідатись. 

Ірина зовсім не зраділа їхньому візиту, та ж не виганятиме вона подруг. Накинувши на себе халатик, який ледь прикривав сідниці, таки запросила на чашку кави.

- Ір, в тебе все гаразд? Вигляд в тебе не дуже. - зауважила Ліза, помітивши темні кола під очима. 

- Та це все через ці кляті нічні зміни. Вони мене доконають. - поставила на стіл наповнені чашки з кавою.

- Ти до навчання збираєшся повертатись? - запитала Рита, не зводячи з Іри погляду. Щось в ній Маргариту насторожувало.

- Так, звичайно. Завтра буду. Взяла декілька вихідних, бо боюсь - загнусь на цій роботі.

Дівчата попрощались, вони не стали обговорювати зустріч з Ірою, бо були переконані, що вона справді перевтомлена нічними змінами. Що ж, це її вибір, як і майбутнє.

Минув тиждень навчання, Маргарита доволі швидко влилась в навчальний процес. Лиш думки про В’ячеслава не давали спокою, він так і не навідався до неї, мало того, перестав писати.

Вона поверталась з магазину, коли біля своєї квартири побачила знайомий силует. “В’ячеслав” - зазвучало в голові. Серце виплигувало з грудей, як вперше. Не підбігла. Завагалась. Чекала доки він підійде перший. Щаслива усмішка заграла на його обличчі, бо в погляді коханої помітив тепло. Підійшов, відібрав пакети з продуктами та нарешті обійняв. Припав теплими губами до чола коханої, відчуваючи полегшення і радість від зустрічі. Вони увійшли до помешкання. Як тільки-но за ними зачинились двері кинулись в обійми одне одного. Їх переповнювали взаємні почуття, сексуальне бажання виривалось на волю. Не стримуючи себе більше, віддались коханню.

В'ячеслав покрутився від звуку ранкового будильника. 

- Маргаритко, сонечко, потрібно прокидатись. - ніжно погладив оголену спину коханої. - Інакше запізнишся на пари, а я на роботу. - важко зітхнув, бо не хотілось покидати це комфортне місце.

- Угу, встаю. - залізла під теплу ковдру, бажаючи ще трішки поспати. Ніч видалась безсонною та по-справжньому пристрасною.

- Я бачу. - занурився слідом, в пошуку теплого тіла. - До біса все, ходи до мене.

За сніданком В'ячеслав вирішив поговорити з Ритою, звільнити думки, полегшити важкість, яка лежала на серці. 

- Маргаритко, пробач мені за все. За ті кинуті слова. За те, що часто відлучаюсь. Мені невимовно соромно. Обіцяв не залишати тебе, а сам.

- Не продовжуй. - зупинила його. - Головне ми кохаємо одне одного. Все інше вирішиться.

- Я обіцяю, що невдовзі все зміниться. - В’ячеслав на мить замовкнув, роздумуючи чи казати про нещодавно прийняте ним рішення. Воно стосувалось Маргарити, тому кому, як не їй про це сказати першій. - Я збираюсь подати на розлучення.

Маргарита не очікувала на таке зізнання. Невже він справді готовий піти на цей крок, заради неї, заради їхніх стосунків.

- Як тільки-но Марта з дітьми повернеться з моря. Я одразу скажу їй про своє рішення. 

Маргарита знову про щось замислилась.

- Про, що ти задумалась? Скажи, я розвію всі твої хвилювання.

- Я не хочу ставати причиною вашого розпаду. Не хочу, аби через мене хтось страждав.

- Рито, дівчинко, на жаль так не буває. При розлученні завжди хтось страждатиме. Але запевняю тебе, твоєї провини тут немає. Це наша з Мартою історія, яка дійшла до свого завершення. Вона доросла, мудра жінка. Не думай про це.

Розмова з чоловіком зуміла розвіяти її сумніви. Почуття до нього були сильнішими за будь-які заборони. "Я теж має право на власне щастя" - переконувала себе. 

В'ячеслав відвіз Маргариту на навчання, а сам вирушив в офіс. Сьогодні у нього було заплановано декілька ділових зустрічей, і ще одна з друзями. Цього разу Рита не стала влаштовувати істерик, розуміючи, що В'ячеславові теж потрібен час в компанії друзів. На щастя у неї сьогодні ввечері онлайн заняття, що дозволить менше за ним сумувати.