Розділ 7

    Ранок в новій квартирі подарував вибух яскравих емоцій. Маргарита досі не вірила, що все це відбувається з нею насправді. Поруч мирним сном спав В'ячеслав. Він перший в її житті чоловік з яким вона прокидалась вранці. До цього у неї були лише одні стосунки, котрі протривали якийсь місяць. З тим хлопцем вона втратила невинність, бо була певна, що це справжнє кохання. Тоді Маргарита вперше зазнала розчарування та неабиякого болю. 

В'ячеслав прокинувся від звуку свого мобільного. Він знав хто йому телефонує, тому розсердився. 

- Марто, лише 8 година ранку, що тобі потрібно, ще й в неділю? - по той бік зазвучав стривожений жіночий голос.

В цю мить Маргарита відчула себе зайвою. Вона підвелась та попрямувала на кухню, готувати сніданок, однаково вже пробудилась.

- А до завтра, це не зачекає? - запитав явно незадоволений почутим. - Гаразд, я зрозумів. За декілька годин буду. Заспокойся, чуєш. Скоро буду. 

Маргарита збивала яйця на омлет, коли до кухні увійшов В'ячеслав. 

- Ти повинен їхати?! - запитала, хоча й так знала відповідь. 

- Я мушу. Вибач, Маргаритко. Ангеліна не ночувала вдома, щойно повернулась та ще й напідпитку. Зробиш мені кави? - Маргарита кивнула. - Я швиденько в душ.

- З нею таке вперше. - зізнався В'ячеслав за сніданком. 

- Їй 16 років, бунт і все таке нормально для її віку. Чи ти був інший? - поглянула з під лоба.

- Не приведи Боже, щоб вона чудила, те, що я у її віці. 

Маргарита змовчала. Вона в цьому віці теж встигла впізнати смак дорослого життя. Саме на цей вік припав її перший сексуальний досвід, а з ним перші страждання. 

- Що ти робитимеш доки мене не буде? - перевів тему. 

- Поїду до дівчат, потрібно все їм пояснити. Заодно зібрати речі. 

- Повідомиш, я пришлю водія. - промовив, допиваючи каву на ходу. 

За В'ячеславом зачинились двері. В квартирі одразу стало напрочуд тихо. Здавалось, повіяло якимось холодом. Маргариті не сподобалось це відчуття. Це було відчуття самотності. Вона швидко прогнала важкі думки та почала збиратись до подруг. 

Авто припаркувалось навпроти обшарпаного під’їзду. За мить звідти виплюнувся п’яний сусід. Він не особливо надокучав дівчатам, але часто неприємний запах цигарок, алкоголю, який доносився з його квартири, пізній шум товаришів по чарці - заважали. Рита збагнула, що більше не бажала жити в схожих умовах. Вона відпустила водія та попрямувала до старої квартири.

- Це ж нам з Лізою тепер доведеться платити за оренду значно більше. - сказала Іра, явно незадоволена почутою новиною.

Ліза мовчала, мабуть, переварювала інформацію. Вона не знала, як зізнатись дівчатам про те, що Павло запропонував їй жити разом з ним. Проте, тепер коли Рита з’їжджає зізнатись у своєму рішенні стало ще важче. Ірка їй цього не пробачить.

- Лізка, чого ти мовчиш? - звернулась до неї Іра, вивівши подругу з важких роздумів.

- Ір, боюсь у мене для тебе є ще одна погана новина. - поглянула з неприхованим жалем.

- Ти теж вирішила мене покинути. - здогадалась.

- Я не можу відмовити Павлові. 

Між подругами запала гнітюча мовчанка. Кожна з них відчувала себе зрадницею, не заслуживши на таких подруг.  Іра першою порушила тишу.

- Зрештою, ви мені нічого не винні. Як і я вам. - промовила з якимось натиском. - Тому все гаразд. Кожен крутиться в житті, як може. Правда, Маргарито. - поглянула так, аж дурно зробилось. 

- Не розумію про що ти. 

- Та припини. Дурням щастить. Зірвала добрий куш, радій.

- Іро, навіщо ти так? - втрутилась Ліза. Вона знала, якою Іра буває нестерпною. Дівчатам часто доводилось миритись з її нелегким характером, але це що вона сказала щойно, було вже занадто.

- Добре дівчата. Припинимо пусті балачки, на мене чекає робота, мені на відміну від вас немає на кого більше розраховувати, окрім, як самої себе.

Маргарита зібрала усі свої речі, та зателефонувала водієві. Збори й прощання відбулись значно швидше ніж вона думала. З набитою валізою вона вийшла у коридор однокімнатної квартирки. В ній не було дизайнерського ремонту, дорогих меблів, вмонтованої сучасної техніки, проте до сьогодні тут завжди панувала дружня атмосфера. Їм в трьох ніколи не було сумно, хтось завжди щось вигадував, а інші підтримували ідею. А скільки розмов було під час приготування їжі, чи прибирання, це вже потім, коли дівчата почали працювати, вони організували хатнє чергування. Ці спогади назавжди залишаться не лише у пам’яті, але й у серці. Шкода, що Іра не знайшла в собі сили, вчинити інакше, розумніше. Хоча, мабуть, її можна було зрозуміти. Маргарита востаннє окинула поглядом помешкання, після чого вийшла, назавжди зачинивши двері.

***

     Доки не було В’ячеслава, Маргарита облаштувала квартиру, в яку просто закохалась. Вона полюбила в ній все до кожної деталі. Дівчина створила власну невеличку бібліотеку, яка неодмінно прийдеться до смаку В’ячеславові. На стінах з’явились картини заповітних країн в яких вона мріяла побувати, подекуди порозставляла квітучі вазони, які додавали домашнього затишку. Кожну книгу, кожну вазу Маргарита розставляла зі справжнім задоволенням, натхненням, якимсь навіть азартом. Дівчина відчувала, як в цих стінах зароджується нова Вона. 

Минуло п’ять довгих днів, коли врешті повернувся В’ячеслав. Маргарита увійшла до квартири, і застигла на місці. В носа вдарив знайомий запах парфум, а на підлозі стояло чоловіче взуття. За мить до коридору вийшов В’ячеслав. Свій звичний діловий костюм він змінив на лляну сорочку блакитного кольору та темні джинси. Цей образ йому неабияк личив, високий, привабливий, міг фору дати любому молодику.  

- Чшш. - не лякайся, у мене є запасний ключ. - звернувся до Маргарити, помітивши її здивований погляд. В’ячеслав скоротив між ними відстань. Коли опинився поруч, не міг встояти, пригорнув до себе, відчувши, як скучив.

- Чому не попередив? - прихилила голову на груди, відчуваючи те саме.