Розділ 4

    Вони вийшли з будинку, перебуваючи кожен у власних роздумах. Водій, помітивши В'ячеслава, хутко підійшов до автомобіля, готовий їхати куди накажуть. 

- Я сам. - зупинив того.

Він відчинив перед Маргаритою двері й зачекав доки вона сяде на пасажирське переднє сидіння. Лише виїхавши з містечка, Маргарита зуміла трішки видихнути. 

- Рито, вибач. - першим мовчанку порушив В'ячеслав. - Я обіцяв, що нічого такого не трапиться, але на жаль не втримався. Мені соромно за це. - зиркнув на дівчину, вигляд якої був схвильований. "Ну ось, тепер вона не підпустить мене на жоден крок".

- Я не серджусь. Якщо тобі від цього стане легше, то я себе теж почуваю ніяково. - усміхнулась від чого у В'ячеслава перехопило подих. - Мабуть, ти не звик до відмов і таких лякливих дівчат, як я?

В’ячеслав хмикнув, йому й справді ніколи не доводилось докладати зайвих зусиль, аби отримати бажану жінку. Вони самі вішались йому на шию, в надії, що зможуть стати єдиною.

- Не такий я вже ловелас, як тобі могло здатися. Я ніколи не зраджував свою дружину. Це почало траплятись, коли ми вже не жили разом. - зізнався, бо боявся розчаровувати ту, котра невимовно подобалась. 

Під’їхавши до під’їзду, В’ячеслав заглушив двигун. 

- Я змушений знову поїхати. Цього разу на цілий тиждень. 

- Ти їдеш до дружини? - запитала невпевнено.

- До дітей. Доньці виповнюється 16, і я обіцяв їй, що ми всі разом полетимо в Грецію. - він помітив, як дівчина напружилась. Він добре розумів її почуття. - Маргаритко, сонечко, це нічого не значить. Я повернусь. А доки візьми це. - вклав до її рук ключі. - Це ключі від мого будинку, ти можеш скористатись ними в будь-який час. 

- Навіщо? - не розуміла, хотіла повернути назад.

- Візьми. - наказав, вже гніваючись. - Так я буду знати, що ти чекаєш на мене. Прошу.  - затиснув у кулачок. 

Вона чмокнула його в колючу щоку та вибігла з машини. В’ячеслав усміхнувся, торкаючись місця поцілунку. Залишившись задоволеним, рушив з місця.

***

    З солодкого сну Маргариту вирвав чийсь крик і шум грюкаючих дверей. Спроба знову заснути, провалилась з тріском, бо хтось явно не збирався заспокоюватись, продовжуючи шуміти. 

- Ірка, зараза. Поводиться так, наче сама тут живе. - Маргарита підвелась з теплого ліжка, накинула на себе халат і вийшла зі спальні, яку вони ділили на трьох з подругами. Проте, на кухні стояв ще один диван, це було місце для особливих подій. 

Розкидані речі, розбиті тарілки з яєчнею, розлита кава на килимку, вигляд в квартирі був такий, наче пройшовся буревій.

- Ти що виламала двері? - запитала Маргарита, піднімаючи з підлоги дверну ручку. 

- Нічого, майстер полагодить. - кинула Іра. Вона продовжила ходити кухнею, не в змозі ніяк заспокоїтись.

- Ір, що трапилось? Все ж наче вчора було добре. - Рита здогадалась, що тут не обійшлось без участі Руслана. Після вечері чоловік залишився ночувати в їхній квартирі, та очевидно щось пішло не так.

І тут Іру прорвало, з розлюченого монстра вона перевтілилась в беззахисну добру дівчинку, яку щойно образили. Сльози полились з карих очей, змиваючи нещодавно пережитий гнів і біль.  

- Руслан мене покинув. - заревіла ще гучніше. - Сказав, що переїжджає до іншої країни. Там на нього чекають безліч перспектив, і, що зараз він хоче зосередитись лише на кар’єрі. 

- А як же ти?

- Для мене місця не знайшлось. - додала, припинивши плакати. Її обличчя знову стало розлюченим. - А знаєш? Нехай. Не він перший, не він останній. Я однаково буду щаслива, з ним чи без нього. - промовила, немов рукою зняло. - Гаразд, Ритко, я тут приберусь, доки Ліза не повернулась і піду відпочину, мені сьогодні в нічну зміну. 

Маргарита кивнула і попрямувала в душ змити важкий ранок. Незабаром з роботи повернулась Ліза, Іра встигла вже все прибрати, однак від очей прискіпливої подруги не приховалась виламана дверна ручка.

- Що тут у вас трапилось?

Дівчата між собою переглянулись, згадавши нещодавній розгардіяш. Іра розповіла все, що тут відбулось вранці. 

- Ну й до біса його. Ти варта кращого. Чуєш? - Ліза підійшла й обняла подругу. Не залишилась осторонь стояти й Маргарита, за мить усі троє стояли та ридали над гіркою дівочою долею. 

- Слухайте, а ви в курсі, що цієї суботи в нас студентська вечірка? - запитала Ліза, першою припинивши цей концерт. - А то я за цими усіма клопотами за неї геть забула. Пропоную піти, розважитись. Звісно, це не модний клуб і там не водиться велика риба, - зиркнула на Маргариту та Іру, посміхаючись - та на мою думку це те, що нам зараз необхідно - досхочу витанцюватись. Що скажете, дівоньки? 

***

- Лізка, ти мала рацію! Я вже сто років так не танцювала. - плюхнулась на м'який диван Іра. - Відчуваю, як мене розпирає від позитивних емоцій.

- А я вам, що казала. Хоч іноді слухайте мене - мудру. Маргаритко, ти як? Ти наче з нами, а водночас десь не тут. Чи може мені здалось?

- Тут я тут. Лиш Остап дістав. Причепився, не дає цілий вечір проходу.

- Випив зайвого, ось і осмілів. Не зважай. Забий. Ходімо танцювати, чого розсілись?! - Іра потягла обох подруг за руки. 

Натанцювавшись досхочу, Маргарита пішла до вбиральні, аби освіжити обличчя прохолодною водою. Поправивши макіяж, вона хотіла було вже йти, коли несподівано відчинились двері й до вбиральні увійшов Остап. Хлопець явно був напідпитку, про це свідчив його захмелілий погляд, і вигляд загалом. 

- Остапе, це жіночий туалет. Вийди, будь ласка.  

Проте, хлопець вдав, що не розчув. У нього був свій задум, який він запланував здійснити.

- Я знаю. Я стежив за тобою. - відповів, заплітаючи язика.

- Чого тобі треба? - запитала, спробувавши непомітно відчинити двері, однак хлопець не збирався відступати, він затулив собою вихід, зачинивши двері на замок. 

- Нікуди не підеш. - притягнув боляче за талію. Він повалився на дівчину, намагаючись її поцілувати.