Розділ 3

    Нарешті сесія підійшла до кінця. Маргарита могла пишатись собою, адже все здала на відмінно. Ліза теж доклала зусиль. Попри те, що вона працювала в нічні зміни офіціанткою, час на підготовку до іспитів вона все ж знайшла. Іра ж не могла похвалитись успіхами, нахапавши трійок, стипендії цього семестру їй не бачити. 

- Ліза, ти ж допоможеш мені влаштуватись до тебе на роботу? - Іра не горіла великим бажанням працювати офіціанткою, їй би знайти щось перспективніше. У неї вже були спроби влаштуватись адміністратором модного салону та рецепціоністкою у дорогому готелі. Однак через брак досвіду і відсутність потрібних знань їй відмовляли. 

- Запитаю в нашого головного. Але Іро, там доведеться добряче потрудитись, а я, чесно зізнаюсь, не впевнена щодо твоєї готовності. 

- В мене немає виходу, за щось же я повинна жити, ще й платити за житло потрібно. Тому, не бійся, Лізка, не підведу. - погрюкала подругу по плечі, не втрачаючи надії на краще майбутнє. 

Маргарита окрім стипендії й маминої допомоги, теж підробляла. Робота фрилансера, дозволяла їй розпоряджатись власним часом, та й будь-який досвід ніколи зайвим не буде. 

- Рито, нам вчора здалось, чи ми справді бачили біля під'їзду машину В'ячеслава? - Іра плюхнулась на ліжко подруги з бажанням дізнатись всю правду. 

- Так, він приїжджав. - не могла не розповісти, бо приховати щось від цих двох - неможливо, Іра своєю безцеремонністю однаково б докопалась до правди. 

- Ми ж казали. - плеснула в долоні Ліза, радіючи за подругу. - Запав на тебе чолов'яга. 

- Ну або просто вирішив затягти чергову невинність в ліжко. 

- Ірка, не заздри. 

-  Дівчата, ще нічого невідомо. Ми просто погуляли в парку. Він одружений і різниця у віці у нас чимала. 

- Ну й що?! Старший, це класно. Значить досвідчений. А те, що одружений взагалі не страшно.  Ти можеш дати йому те, чого він не доотримує від дружини.

- Ір, а тобі звідки це знати, теж з власного досвіду? - не змогла змовчати Ліза. 

Обличчям подруги пробіг смуток, і навіть гнів. 

- Насміхатись можете скільки завгодно, а я знаю, що кажу. - дівчина підвелась та попрямувала на кухню готувати вечерю. Сьогодні була саме її черга трудитися на кухні. 

"І чому одним дістається все, а іншим дуля з маком"?! - подумала, зачинивши за собою двері. 

***

    Минуло кілька днів, Маргарита жила звичним життям, виконуючи буденні справи до яких тепер додались думки про В’ячеслава. Вона згадувала їхній поцілунок в парку, його голос - рівний та впевнений, його очі, погляд яких заворожував, під яким вона ніяковіла, губилась. Водночас думки про те, що він одружений не давали спокою. Можливо, Іра мала рацію, і вона для нього лише чергова іграшка з якою він пограється та й викине. Маргарита робила декілька спроб зателефонувати В’ячеславові, втім жодного разу так й не натисла кнопку виклику. Довго не довелось чекати, чоловік зателефонував сам.

- Маргаритко, привіт. Як ти?

Зачувши його голос, відчула, як забилось її серце, як щось стисло в животі. Таке з нею було вперше.

- У мене все добре. А ти як? 

- Погано. Погано без тебе. - промовив на одному подиху. 

В телефонній слухавці запала тиша. Від цього зізнання мурахи розповзлись тілом, а в душі розлилось невидиме тепло.

- Коли ти повернешся? - о, Боже, невже вона це дійсно запитала.

- Десь за два дні. На жаль, довелось трохи затриматись. - понад усе на світі він хотів би зараз все покинути та опинитись поруч тієї дівчинки, яка з першого дня їхнього знайомства не давала спокою його думкам. - Гаразд, Маргаритко, мушу бігти. До скорої зустрічі.

- Бувай.

***

- Який же нудний цей професор. Сказитись можна.

- Угу, заснути так точно. - погодилась з Ірою Ліза. - Он, поглянь, до чого нашу Ритку довів, літає десь в хмарах.

- Думаю до цього причетний хтось інший. - промовила Іра, ховаючи конспекти до сумки. Пара нарешті закінчилась, тому не гаючи часу, усі студенти поспішно розбіглись кожен у своїх справах.

- Ліза, підміниш мене сьогодні? - запитала Іра, вийшовши з університету. Вона добре знала, що зараз розпочнуться нотації, втім бажання зустрітись з новим коханцем переважало.

-  Ір, знову?! 

- Сьогодні приїжджає Руслан, він в місті всього на один день. Ну, будь ласка, Лізонько. 

Ліза добра душа, не могла відмовити непутящій подрузі, через, що вчергове доведеться вислухати від Павла.

- Тобі з ним хоча б щось світить? - запитала, шкодуючи Іру. - Чи знову буде, як минулого разу, гора розчарування і сліз.

Іра мить повагалась, вона ні в чому не була впевнена, її стільки раз кидало життя, що сподіватись на успіх стало вкрай важко. Щойно розлучений Руслан обіцяв золоті гори, і зізнавався в коханні, втім, як все складеться насправді було невідомо. 

- Хочу вірити в краще. Найстрашніше те, що здається я закохалась. 

Маргарита не чула вже про що розмовляють дівчата, бо помітила вдалині знайоме авто. Серце пришвидшило своє серцебиття, а невгамовні метелики знову влаштували свій ритмічний танок. Вона поспішила попрощатись з подругами, на ходу щось вигадуючи, коли раптом на її шляху з'явився Остап. 

- Чого тобі? - запитала, бажаючи чим швидше звідси втекти.

- Куди ти так поспішаєш, Рито? - обійняв за талію, заглядаючи у вічі.

- Остапе, припини. Мені потрібно бігти. - вирвалась з цупких рук одногрупника і попрямувала до чорного авто.

За мить авто рушило з місця, залишаючи позаду клубу пилу. 

Побачивши Маргариту, В'ячеславу захотілось накинутись на неї, мов той дикий звір. Припасти до її пухких губ, смак яких він й досі пам’ятав. Та ця дівчинка не заслуговує на таке ставлення, ніжність й обережність, це було для неї. 

- Він надокучає тобі? 

- Хто, Остап?! - одразу здогадалась про кого мова. - Інколи.

В'ячеслав звів густі брови, явно невдоволений почутим. "Невже ревнує"?