Розділ 2

    Цього вечора Маргарита дізналась від Павла, що В’ячеслав частий гість нічного клубу Марево. В своїй звичній компанії чоловіки відпочивають від буденних справ, насолоджуючись жіночим стриптизом і компанією молодих дівчат. Власники будівельних компаній, знали ціну грошам і власному часу.

Маргарита вже й думати забула про випадкове знайомство з чоловіком, однак не він. Авто В’ячеслава припаркувалось неподалік університету в якому навчалась дівчина. Ось-ось повинні закінчитись пари, і вийти Маргарита. Він відпустив охорону, окрім водія, аби не привертати й без того зайву увагу, адже не щодня біля університету можна було помітити позашляховик Mercedes (Гелендваген) в народі - Гелік. Й справді, за кілька хвилин вибігла хмара студентів, поспішаючи додому. Серед галасливого натовпу В’ячеслав помітив Її. Коротка спідниця в яку була одягнена Маргарита одразу привернула увагу чоловіка, легка шкіряна курточка одягнена поверх кремової футболки не підходила під таку погоду. На дворі сьогодні було доволі вітряно і прохолодно. Захотілось накинути на неї що-небудь, загорнути в щось тепле, зігріти й нікуди не відпускати. Він наблизився ближче й побачив її здивований погляд.

- Ви?

- Привіт, Маргаритко. Сьогодні холодно, а ти так легко одягнена. 

- Обіцяли 19-20 градусів тепла. - відповіла досі не розуміючи, що тут робить цей чоловік.

Синоптики й справді прогнозували тепло, та чи можна довіряти львівській мінливій погоді.

- Давай-но я підвезу тебе куди скажеш, заодно зігрієшся в машині.

- Ні, дякую. Зараз мають підійти дівчата. - промовила, озираючись чи бува, не йдуть Іра з Лізою. “Ірка, мабуть, знову щось шукає, вічно все губить”. 

- Тоді я підвезу вас усіх, мені не важко. - В’ячеслав не збирався відступати. 

- Ми на трамваї. Дякую.

“Яка ж вперта”. - подумав, не зводячи з неї очей. Вона ж під його пильним поглядом ніяковіла, ховалась, опускала очі, шукаючи щось невідоме внизу.

Нарешті з університету вийшли дівчата і попрямували швидко до Маргарити, помітивши її в компанії старшого чоловіка. Яким же було їхнє здивування, коли в чоловікові вони впізнали В’ячеслава. Іра ледь стримуючи емоції й бажання накинутись на нього, не змогла змовчати. Вирішивши все за подруг, дівчата зрештою попрямували до машини. Всі троє розмістились на задньому сидінні, сам В’ячеслав сів на переднє, біля водія. Всю дорогу Іра ставила нав’язливі запитання, які соромили подруг. В’ячеслав же, як годиться чемному чоловіку відповів на всі поставленні питання - чесно, не ухиляючись від жодного. І про те, що одружений, і про те, що є батьком двох дітей. За допитом, дівчата не зчулись, як приїхали. В’ячеслав відчинив дверці авто, звідки по черзі вийшли подруги. Попрощавшись з двома з них, він зупинив Маргариту.    

- Це мій номер телефону.

Маргарита застигла з візиткою, яку їй щойно вклали до рук. 

- Не знаєш, що з цим робити?! - запитав, милуючись її сором’язливістю. - Збережи, на всяк випадок.

Маргарита нічого не відповіла, лиш швидко заховала клаптик білого паперу до сумочки. Вона вже хотіла йти, коли чоловіча рука її знову зупинила. В'ячеслав нахилився ближче, від чого Рита затамувала подих.

- Будь обережна з подругою. Від таких, як Іра можна чекати чого завгодно.

- Але… - хотіла заперечити, втім В’ячеслав не дав їй договорити, приклавши вказівний палець до гарячих дівочих вуст. 

- Просто, повір. - промовив, наблизившись ще ближче, відчуваючи не лише фізичний потяг, а щось значно важливіше, щось набагато інтимніше. Він не хотів відпускати Маргариту, однак переступати в наступ, ще не час. Принаймні поки.

Він відпустив, а вона побігла, наздоганяючи подруг, які за мить насядуть на неї з безліччю питань, бо від їхніх очей нічого не пройшло повз. Очевидно було, що Маргарита сподобалась В’ячеславові.

***

    Минув тиждень, Маргарита поринула з головою в навчання, засвоюючи матеріал за матеріалом. Вся ця теорія, формули вирували в голові, не даючи вночі спокою, та нічого не зробиш, незабаром сесія, потрібно було готуватись. На годиннику була 19 година, коли роздався звук її мобільного. 

- Хто там іще? - промовила роздратовано, шукаючи телефон, який поклала невідомо куди. Знайшовши його, нарешті відповіла. - Алло. 

- Маргаритко, привіт. Це В'ячеслав. Як ти? 

Рита від несподіванки аж присіла, минуло кілька секунд, доки вона зібралась з думками та зуміла відповісти. 

- Готуюсь до сесії. - не впізнала свого глухого голосу, та наступної миті опанувала себе і запитала. - Як ви дізнались мій номер телефону? 

- Для мене це не було проблемою. Зазирни, будь ласка, у вікно. 

Маргарита не стала гаяти часу і слухняно підійшла до вікна. Яким було її здивування, коли внизу будинку вона побачила той самий чорний автомобіль і В'ячеслава поруч. 

- Як щодо прогулянки в парку? Лише не поспішай відмовляти. Тобі зараз необхідне свіже повітря, аби краще вчилось. 

"Він і про це знає, звідки"? Вона вже декілька днів нікуди не виходила окрім університету, тому їй і справді не завадило б прояснити голову. 

- Гаразд. Я зараз вийду. - відповіла, здивувавшись своїй сміливості. 

Скориставшись відсутністю дівчат, Маргарита вибігла з квартири. Погода сьогодні була сонячною, хоча й вітряною.

- Ти без курточки. Не замерзнеш? - запитав В’ячеслав, торкаючись Ритиного плеча. 

- Ні. Он пташки співають. Як-не-як, а на дворі скоро літо. - поглянула кудись в небо, лише б не на нього. 

Він знав, як впливає на жінок, а особливо на молодих дівчат, це тішило його самолюбство, і неабияк заводило. Проте, ця дівчина вабила його особливо. Якщо іншим хотілось заглянути під спідницю, то їй в душу. Хотілось оголити зсередини та дізнатись, що криється під оболонкою сором’язливості та милоти.  

Вони прямували довгою алеєю, розмовляючи спершу про погоду та про життя у Львові. В’ячеслав поводився виважено, він не тиснув на Маргариту з допитами, хоча насправді йому було надзвичайно цікаво дізнатись про її особисте життя, про її захоплення та мрії. Він не став наводити жодної інформації про неї, бо хотілось почути все з вуст самої Маргарити.