16

Наступного дня, коли я сиджу на парах, мені стає нудно, і я тишком дістаю телефон та гортаю соцмережі. Раптом на фото  в одному “жовтому” пабліку помічаю знайоме обличчя. Коли придивляюся уважніше, то розумію, що це я з Владом. Нас сфотографували так, що він повернутий обличчям до камери, а я, навпаки, спиною. Хоч мене тут важко впізнати, але не неможливо. Зачіска, одяг… Я відчуваю, що в мене пересихає в горлі від страху. 

Читаю підпис під фото: "Молода коханка політика? Тепер це нормально — спати з однолітками своїх дітей?!"

Я відразу відкриваю чат із Владом та надсилаю йому посилання на цей допис. 

Дописую: “Що нам тепер робити?”

Він спочатку нічого не відповідає, певно, читає статтю, але майже одразу знов зʼявляється в чаті і пише:

"Я зараз же з цим розберусь. Не переживай. Твого обличчя не видно, все буде добре".

“Ми побачимось сьогодні?” — запитую. 

"Так, але певно треба орендувати нову тачку. Не хочу, щоб вони роздули це раніше, ніж я підготую все для нашого публічного зізнання і визнання стосунків. Схоже, все відбудеться стрімко, Саша не встигне поїхати. Хоча, може воно і на краще, буде, як ти хотіла."

“Ти звинувачуєш мене?” — відчуваю образу. 

"Ні, з чого ти взяла? Я ж сказав, що може воно і на краще, Аді. Не заводься." 

"Точніше, я не проти, щоб ти заводилась, але не так =)" — одразу ж дописує він.

“Мені хочеться зараз обійняти тебе”, — пишу я. 

"Мені теж хочеться цього. Зараз розберусь з роботою, і десь о шостій могли б побачитись, що скажеш?"

“Дуже чекатиму…”

"Тоді до вечора, Аді, люблю тебе". 

***

— Адель, ти маєш поїхати на це стажування, це може бути важливим для твоєї майбутньої кар’єри, — каже мама з пафосом. 

— Я не хочу їхати за кордон, — кажу я. — І взагалі рано думати про кар’єру, я ще не завершила навчання…

— Тобі треба відволіктись, — тепер вже в розмову вступає батько. — Я думаю, що стажування за кордоном — це якраз те, що треба. Чи в тебе є якісь причини не їхати? Щось, що тримає тебе тут?  — він зазирає мені в очі.

— Просто не хочу і все! — кажу я голосно. — Хіба це не може бути достатньою причиною?

— Ти щось приховуєш від нас, — не здається батько. — Ти когось завела? 

— А якщо завела, то що?  — огризаюся я. — Забороните мені? Я, взагалі-то, повнолітня!

Тато відкриває рота, щоб щось сказати, але я розвертаюсь і швидко виходжу з кімнати. 

— Адель! От побачиш, тобі ще це аукнеться! — кричить він мені вслід.

Але я не зважаю, біжу швидко, бо вже запізнююся на зустріч із Владом. 

Ми домовилися зустрітися  на сусідній вулиці, і коли я підбігаю до умовленого місця, то він уже чекає на мене. 

— Вибач, батьки затримали, — кажу, сідаючи в машині і переводячи подих. 

— Нічого, — він тягнеться до мене і коротко цілує. — Як вони? — він зазирає мені в очі і торкається долонею щоки. 

— Підозрюють, що я “когось завела”, — мимоволі передражнюю батька. — Хочуть відправити за кордон, а я пручаюсь, як тільки можу. 

— Я вже майже все підготував, — каже Влад. — Є ще декілька людей, з якими я маю поговорити до того, як публічно сповіщу всіх про наші стосунки. Але в будь-якому разі, скоро це все закінчиться і нам не треба буде ховатись. 

— Я дуже хочу цього, — кажу я, зазираючи йому в очі. — Бо батько, підозрюю, може просто замкнути мене вдома або приставити якихось наглядачів. Здається, я його добряче розлютила сьогодні…

— Мені шкода, Аді, — він гладить мене по щоці, а потім подається вперед і ніжно цілує в губи, але майже одразу відривається від мене. — Але ось побачиш, все буде добре. 

 — Я дуже хочу цього, — усміхаюся я йому. — Ну що, поїдемо до тебе? 

— Так, — він теж усміхається, продовжуючи з ніжністю дивитись на мене, — Поїхали…

***

Щойно ми заходимо до ліфту, Влад обіймає мене і цілує. Притискає до стінки ліфту, зминаючи мої губи. Я відчуваю, як прискорюється його дихання. 

Його долоні погладжують мене по талії, коли ліфт нарешті зупиняється.

Ми виходимо з нього і йдемо до його квартири. Влад веде мене за руку, підходить до дверей і швидко відчиняє їх. Щойно ми заходимо, він знов цілує мене в губи. Намагається не поспішати, але я бачу, як його буквально трусить через мене і відчувати це дуже хвилююче. Я теж відчуваю таке саме нетерпіння, тому коли дзвонить телефон Влада, невдоволено зітхаю. 

— Чорт, — шепоче він і спочатку ігнорує дзвінок, але телефон все не змовкає, тож він дістає мобільний. — Пробач, гляну, хто там, добре? 

— Так, — кажу я. Сьогодні якийсь невдалий день, усе йде не так, як треба…

Він дивиться на телефон і похмурніє, трохи відсторонюючись:

— Це Саша. Я маю відповісти… Переживаю за нього.