15

 Я чую, як вхідні двері знову грюкнули, і розумію, що Саша пішов. Не можу стримати видиху полегшення, адже більш за все я впродовж їхньої розмови боялася, що він увійде до спальні і побачить мене. Думаю, що Саша зрозумів, що його батько тут із жінкою, але йому й на гадку не спало, з ким…

Влад заходить до спальні і одразу ж підходить до мене. Сідає на ліжко і обіймає мене, пригортаючи до себе:

— Ти ж чула, правда?

— Так, — я дивлюся на нього. — Мені його дуже шкода…

— Я — поганий батько, — він зітхає і торкається долонею моєї щоки. — Але я не можу відмовитись від тебе. 

— Ти чудовий батько, — кажу я. — Думаю, Саша все зрозуміє. Потрібен лише час…

— Сподіваюсь, так і буде, — він подається вперед і цілує мене.

Ніжно, неквапливо, повільно…

— Ти відпустиш його за кордон? — запитую я, все ще не в змозі забути сповнений болю голос Саші. — Раптом він накоїть якихось дурниць? 

— Я не горю бажанням відпускати його, — відповідає Влад. — Він дійсно надто емоційно нестабільний зараз, але поки будуть готуватись документи і тому подібне, поки він поступить в інший заклад, пройде не менше пари тижнів, а може й місяць. Сподіваюсь, за цей час йому стане краще. Хоча… Коли він дізнається про нас, то стане гірше. Може, якраз до того моменту і будуть всі документи, та й поїде. Я не стану заважати. 

— Може, так і краще, — я думаю про те, що коли Саша не буде бачити нас із Владом, то дійсно скоріше все забуде. 

Влад знов тягнеться до мене з поцілунком, але я чую, як в сумочці, яка лежить на тумбі біля ліжка, починає вібрувати мобільний.

Зараз доволі пізно, вже майже друга година ночі, тож я і гадки не маю, хто це може бути…

Дістаю телефон і дивлюсь на екран, на якому висвітлюється номер Ксюші. 

 — Це моя подруга, може, щось сталося… — кажу занепокоєно. 

— Відповідай, — киває Влад.

Я швидко приймаю дзвінок. 

 — Ксю, що трапилося? — запитую. — З тобою все гаразд?

— Аді, привіт… Я тут в клубі, в тому, де ми святкували день народження… В туалеті… А під туалетом стоїть якийсь придурок, здається, він переслідує мене. Я йому відмовила, не стала з ним пити, хотіла піти з клубу, але він пішов за мною… Я юркнула до вбиральні, але схоже, він все ще стовбичить під нею, — її голос звучить дуже схвильовано і навіть перелякано. — Боюсь дзвонити батькам… 

Я повертаюся до Влада:

— Їй потрібна допомога, вона в клубі, і до неї пристає якийсь придурок…

— Давай ми приїдемо зараз, — пропонує Влад. — Питай адресу…

— Ксю, ми зараз будемо, де ти зараз знаходишся? Яка адреса клубу?

***

— Тримайся біля мене, — Влад притримує мене за руку, коли ми проходимо до закладу. — Цікаво, саме тут ми вперше побачились.

Я теж впізнаю цей клуб. Серце б’ється прискорено, я міцно стискаю долоню Влада. 

— Вона казала, що зачинилась у вбиральні, треба йти туди, — шепочу я. 

Влад веде мене туди, певно, теж памʼятає це місце, бо ж так само як і до Ксю, тут приставали і до мене.

Ми підходимо до туалету і я бачу, що під ним дійсно стоїть декілька дорослих чоловіків і поглядають на жіночу вбиральню.

— Зайди всередину і виводь її сюди, а потім я вас виведу звідси.

Я киваю і заходжу досередини. Я бачу пару дівчат біля дзеркал, вони фарбують губи і переговорюються. Музику тут чутно не так сильно.

Але Ксю ніде не видно.

— Ксю, ти де? — запитую голосно.

— Аді, ти тут… — Ксю одразу ж виходить з однієї з кабінок.

Помічаю, що вона вся тремтить, вона навіть тут замкнулась, видно, той хлопець добряче налякав її.

 — Ходімо, там Влад, він виведе нас і відвезе тебе додому, — кажу я, обіймаючи її. 

— Добре, — вона киває. — Дякую, що приїхала…

***

Коли ми вже довезли Ксю і побачили, що вона зайшла до будинку, Влад торкається кінчиками пальців моєї руки і зазирає мені в очі:

— Тоді в клубі я налякав тебе так само?

— Ну, той тип налякав мене більше, — кажу я, усміхаючись. — Але ти теж… трохи. 

— Добре, що все склалось так, як склалось, — він переплітає наші пальці, а потім подається вперед, до моїх губ. — Хай обставини нашого знайомства були не ідеальними, але я радий, що ми зустрілися…

На цих словах він все ж цілує мене. Ніжно і обережно, так він ще ніколи мене не цілував.

Я відповідаю на поцілунок, а потім кажу, пригортаючись до нього:

 — Зараз я рада, що все склалося саме так… Не знаю, як я раніше жила без тебе? 

— Люблю тебе, Аді, — він знов цілує мене і я відчуваю, що це правда…

***

— Аді, де ти була вчора вночі? — запитує батько коли я повертаюсь додому зранку.