12

Після пар я виходжу з універу і одразу бачу машину Влада. Озираюся навколо, чи ніхто не стежить за мною, а потім швидко іду до нього і сідаю в автівку.  Він усміхається і одразу тягнеться до мене за коротким поцілунком, а потім каже:  

— Привіт, Аді…

— Привіт, — я дивлюся на нього і відчуваю тепло в грудях. Як же мені дотриматися порад Ксю і не показувати, наскільки я в нього закохана? 

— Сьогодні я б не хотів відпускати тебе так рано, як вчора, — шепоче він мені на вухо, торкаючись губами мочки. 

— Але мій батько може щось запідозрити… — тихо кажу я. 

— Я вчора тебе до вечері відпустив, це зовсім рано, — він зазирає мені в очі. — Сьогодні повечеряємо разом. 

 — Добре, — я усміхаюсь. Не можу заперечувати йому, мені самій хочетться побути з ним якомога довше…

— Але поки що нам світить лише доставка, — він відсторонюється і заводить машину. — Замовимо щось з квартири, хочу побути з тобою наодинці.

 — Я не проти, — відповідаю я, відчуваючи, як серце прискорює свій ритм від його погляду…

***

Коли ми заходимо до квартири, нам обом взагалі не до їжі. Щойно ми переступаємо поріг, він обіймає мене і притискає до себе, цілуючи в губи. Цілує так, ніби ми бачимось вперше після довгої розлуки.

Я відчуваю, як швидко бʼється його серце, ми дуже близько… Він робить пару кроків по коридору, і в якусь мить ми, як і вчора, опиняємось в спальні.

Падаємо на ліжко, він нависає зверху. Дивиться на мене якусь мить, а потім нахиляється до вуха. Мені здається, що зараз він скаже щось важливе… Я дуже хочу, щоб він розвіяв усі мої сумніви і сказав, що кохає мене.  

Але він нічого не каже, тільки знов цілує. Прикусує мочку вуха, а потім цілує.

Цілує, цілує, цілує… Вкриває все моє тіло поцілунками. Мені здається, що я перетворююсь на суцільний нерв, кожен його дотик, навіть найневинніший, викликає мурахи по тілу. Я взагалі перестаю думати і повністю віддаюсь цим відчуттям. 

Його обійми, його руки, дотики, поцілунки… Зараз мені не треба нічого окрім цього.

— Аді, — шепоче в якусь мить.

Все відбувається так синхронно, що я забуваю про все на світі. Весь світ звужується до цих відчуттів. Моє імʼя на його вустах в цю мить звучить майже як зізнання… 

Він обіймає мене, все ще не випускає з рук. Його губи торкаються моєї шиї:

— Я думав, що вчора було важко відпустити тебе, але сьогодні, відчуваю, буде ще важче…

 — Мені теж важко розставатися з тобою, — шепочу я. — І важко дивитися в очі Саші…

— Я все зроблю найближчим часом, — він проводить долонею по моїй щоці. — Поки що і сам дещо розгублений, — несподівано зізнається Влад. 

— Хочеться, щоб швидше усе вирішилось, — я обіймаю його і кладу голову йому на плече. 

— Можливо, є сенс зробити так, щоб все ж Саша і твій батько не співставив твоє розставання з ним і наші стосунки, — він зітхає. — Але тоді нам треба буде поки що тримати їх в секреті. А з Сашею розійдешся, але щоб вийшло, що не через мене. Що думаєш?

Мені не дуже подобається ця ідея. Я думала, що він все розповість, і ми не будемо нічого приховувати. Але те, що він не хоче відкритих стосунків, викликає в мене підозру. Раптом він все ще сподівається на повернення дружини, а я — лише запасний, тимчасовий варіант? 

— Аді, — він торкається долонею моєї щоки. — Ти засмутилась. 

— Я думала, що ми не будемо нічого приховувати, — кажу я. 

— Ми розкажемо, — киває Влад. — Але якщо скажемо одразу, то син буде ненавидіти мене за те, що я відбив у нього дівчину, розумієш? Я б цього все ж не хотів. Саша залишиться зовсім один, якщо і на мене зараз образиться.

— Так, я розумію, — кажу я. Але мені так сумно, що хочеться плакати. 

— Аді, — він пригортає мене до себе і торкається губами щоки. — Я не хочу, щоб тобі було погано. Але ти маєш зрозуміти, що і син для мене важливий. 

 — Добре, — кажу я. — Хай буде так, як ти хочеш…

— Але ти потрібна мені, — шепоче Влад. — Просто треба трохи часу. Наступного тижня розійдешся з Сашею, а ще за пару тижнів ми розкриємо наші стосунки. Даю тобі чіткий час, щоб ти знала, що я не збираюсь приховувати це. Просто хочу помʼякшити цей удар.

— Але що мені йому сказати? — розгублено дивлюся на нього. 

— Думаю, він і так помітив, що ти віддаляєшся, — каже Влад. — Просто скажи, що все ж не кохаєш його, чи щось в цьому дусі. 

 — Але думаю. він не повірить… Буде думати, що я знайшла когось іншого.. І що коли батько дізнається, що я дала йому відставку? 

— Ну, хай дізнається, — Влад знизує плечима. — Він з цим піде до мене, а я скажу "ну, ми ж не змусимо їх бути разом". Правда, неможливо змусити. А потім за деякий час, коли всі трохи заспокояться, позву вас на вечерю. І там вже розкажемо правду. 

 — Добре, — кажу я. — Може, так і справді буде краще…

— Піду в душ, — Влад чмокає мене в губи і відсторонюється.