14

— Ну, все залежить від тебе самої і чого ти хочеш. Однак я б не хотіла, щоб той красунчик розбив твоє серце… Подумай, чи готова ти ризикнути… Я так розумію, що ризикнути доведеться багато чим, якщо ти даси йому зелене світло…

— Ти начиталася якихось дурних романів, — кажу я сердито. — Він зробив мені подарунок, щоб порадувати дівчину свого сина, от і все. Більше нічого я тут не бачу, і бачити не хочу! 

— Не хочеш бачити і не бачиш — це дві різні речі, — відповідає Ксю. — Але добре. Якщо ти дійсно не бачиш "нічого такого"... Але подивись на себе, ти вдягнула цей кулон. А Саша не в курсі.

 — А яка йому різниця, у мене багато прикрас, на них не написано, де я їх узяла…

— Сам факт того, що ти його приховала коли взяла вже показує, що все не так просто, — вона знизує плечима. — Але якщо тобі так легше — вперед. 

— Значить, мені треба було його не брати? — замислено питаю я.

— Не знаю, але думаю, що так, не треба було брати, якщо він хотів щоб ти не казала Саші. В нього на тебе плани. Може, в нього криза середнього віку, захотілось молоденьку, самоствердитись чи щось таке, — Ксю зітхає. — Хоча він дійсно гарячий… Скільки ж годин він пропадає в тренажерці?

— Я не думаю, що він спеціально щось задумав, — стою на своєму. — Може, це була не краща ідея, з подарунком. Але він любить свого сина, він не буде спеціально робити йому боляче…

— Можливо, — все ж киває Ксю. — Але все одно я буду вважати, що він зацікавився тобою в тому самому плані. 

— Я не буду більше ходити до Саші додому, от і все, — кажу рішуче. — Зведу спілкування з його батьком до мінімуму, і якщо в нього й були якісь почуття до мене, в чому я сумніваюся, вони швидко зникнуть…Знайде собі молоденьку любительку старших чоловіків, типу тебе… О, може, його звести з тобою? Станемо родичками! 

— Це був мій жарт на тій вечірці вчора, — сміється Ксю. — Не кради мій жарт!

— Але ж Влад тобі сподобався, правда? — кажу я, зазираючи їй в очі. 

— Ну… Сподобався, — киває Ксю. — Але я не збираюсь бігати за чоловіком, який бігає за моєю подругою…

— Ну, як хочеш,  — кажу я. — Бо коли якась інша дівчина забере його в тебе з-під носа, буде образливо. Та це точно буду не я! 

В цю мить телефон в моїй кишені дзвонить. Я дістаю його і бачу, що це  батько. 

 — Щось батькові від мене треба, — кажу невдоволено. 

— Краще ти відповідай на його дзвінки, бо буде, як раніше… Згадай ті скандали, — говорить Ксю. 

— Ну, відповім, — погоджуюсь і приймаю виклик. 

— Алло, Адель, привіт. Добре, що ти взяла слухавку. 

— Привіт, — кажу я. — Щось трапилось?

— Ну, не зовсім. Точніше, Влад зве нашу родину на вечерю сьогодні, тому повернись додому до пʼятої, о шостій виїжджаємо, — говорить він. 

— Добре, — трохи збентежено відповідаю я. 

Я тільки що вирішила обмежити спілкування з Владом, а все немов спеціально складається так, щоб ми зустрічалися знову і знову…

— Тоді чекатимемо, бувай, —  батько відбиває виклик, а я розгублено дивлюсь на телефон.

— Що сталось? — з цікавістю запитує Ксю.

— Влад запросив батька з матір'ю в гості, ну й мене, відповідно, також…

— Може, це він насправді запросив тебе, а їх "заодно", — вона тихенько сміється. 

 — Мені це не подобається, — я насуплюю брови. — Треба дати йому зрозуміти, що я кохаю Сашу і йому нічого не світить…

— Ого, які зізнання! — вона аж присвистує. — Але хіба ти прямо кохаєш його? 

— Я не знаю, — знизую плечима. — Він мені подобається, а щодо кохання? Я ще ніколи не закохувалася, так, щоб прямо жити не могла без людини, як у кіно… Може, я взагалі не здатна на сильні почуття, тож те, що Саша мені симпатичний, цілком можна вважати коханням до нього? 

— Просто ти ще не закохувалась, — подруга хитає головою. — Коли подих перехоплює, коли серце бʼється швидко-швидко від простої присутності особливої людини, коли кожен погляд чи дотик викликають мурахи по всьому тілу, а в горлі одразу пересихає… 

— Ну, я ж кажу, може, я взагалі на таке не здатна? — знизую плечима. — Тоді, коли Влад дивився на мене, у мене ніби бігли мурахи, але може то просто було хвилювання? Я переживала, що це неправильно, і тому серце билося частіше, в горлі пересихало і все таке…

— А ти кажеш, що ніколи не закохувалась… Та ти, здається, вже закохана. От тільки не в свого хлопця, — Ксю зазирає мені в очі.

— Коли закохана, це ж має бути приємне почуття, а мені дискомфортно… Хіба що я якась мазохістка? Ні, з Сашею мені добре і все зрозуміло, я кохаю Сашу, це точно!

— Ну, тобі видніше, — вона теж знизує плечима. — Кохаєш так кохаєш. Тоді ти взагалі не маєш хвилюватись щодо Влада. Просто ігноруй його і все буде добре. 

— Так і буду робити, — киваю я. 

Однак насправді слідувати цьому рішенню, особливо цього вечора, буквально за пару годин, виявилося зовсім непросто…