7

Коли я бачу Ксю, яка сидить за столиком і дивиться в мобільний, то мимоволі усміхаюсь. Підходжу до подруги і вона помічає мене:

— О, ти навіть вчасно! — Ксю цілує мене в щоку. — Привіт, я замовила нам десерт "Три молока" і каву, зараз принесуть. Давай, розповідай… — вона дивиться на мене і раптом її погляд затримується на моїй шиї. — У тебе нова прикраса. Біле золото? Ти б не встигла це купити після вчорашнього…

— Це подарунок, — загадково усміхаюсь я. 

— Невже Саша? Після ночі у нього? — вона хитро усміхається.

— Ні, це його батько, — несподівано для самої себе зізнаюсь я.  — Він привіз мені цей ланцюжок, спеціально купив…

— Ого, — вона аж присвистує, а потім уточнює: — Типу, він дав його при Саші?... 

— Ні, — я хитаю головою. — Саша не знає. Коротше, вийшло якось дивно… Він повернувся несподівано з відрядження і застав нас, але не розгнівався. Подарував мені цей ланцюжок, але Саші сказав не говорити, що це від нього. 

— Я бачила його по телевізору… Гарячий, дуже, — каже Ксю. — Але ти ж завжди була по одноліткам, а не по старшим…

— Але я не збираюся щось із ним мутити, — кажу я. — Це виглядає як інцест, ну…. я ж із Сашею. Тому я думаю, що він подарував мені це без будь-якого натяку. 

— Ти ж йому не донька, який ще інцест? — насуплюється Ксю. — Так, ти точно щось приховуєш! Колись, що між вами було? Не дарує чоловік прикраси просто так, не дарує! Особливо якщо сказав не говорити Саші.

— Нічого не було, — кажу я. — І ніколи не буде, можеш не хвилюватися… Хоча… Мені іноді здається… — я замовкаю. 

— Що? Ну кажи вже, я ж твоя найкраща подруга! — насуплюється Ксю. — Чи ти мені не довіряєш?

— Мені здається, що він дивиться на мене якось дивно, — зрештою кажу я.  — Може, я йому й подобаюсь, але я  — дівчина його сина, тому думаю, що все це нічого не значить. 

— Навіщо дарувати подарунки, які нічого не значать? — запитує Ксю. — Певно, ти йому дійсно подобаєшся. А ти сама?... Що відчуваєш до нього?

— А чому не можна просто подарувати подарунок? — я чомусь починаю злитися. — Якщо навколо тебе лише такі чоловіки, які дарують щось із метою затягти тебе в ліжко, то це не значить, що всі навколо такі! 

— Я не казала про ліжко, Аді, — вона зітхає. — Сказала, що ти йому подобаєшся. Але певно він розуміє, що між вами нічого не може бути. Тому і тримається осторонь. Тримається ж? Чи ні? 

— Так, тримається, — каджу я після короткої паузи.  — Він не робив і не казав нічого такого, що могло б мене образити…

— Ти так і не відповіла на моє запитання, — вона уважно дивиться на мене. — Ти щось відчуваєш?

Я мовчу. Не знаю, що сказати. Страшно, що коли спробую передати словами те, що живе в моїй душі, воно може зникнути або стати занадто банальним…

 — Він подобається мені, — кажу зрештою. — Але між нами не може нічого бути, бо він друг мого батька і батько мого хлопця. Тому це просто симпатія і нічого більше. Це так, як нам колись подобалися вчителі в школі… 

— О так, ще та картина вимальовується, — вона зітхає. — Якби він хоча б не був другом твого батька, все, певно, було б простіше…

 — Я думаю, це все мине, — швидко кажу я. 

— Якщо це просто потяг — мине, навіть не переживай, — киває Ксю. — Зосередься на Саші, він, схоже, щирий щодо тебе.

 — Я так і роблю, — кажу, відпиваючи ковток кави. — Він чудовий, мені добре з ним…

Саме в цю мить на мій телефон приходить сповіщення. Я дивлюсь на екран і бачу, що мені написав Саша:

"Привіт, думаю про тебе, Аді… Вдома дуже нудно, батько змусив прибирати в гаражі, ми цього вже роки два не робили. Яка муха його вкусила? Не хочеш погуляти ввечері, коли я з цим всім розберусь? Чи будеш зайнята?"

“Я не зайнята, звісно, можу погуляти”, — відповідаю я. 

— Це він? — запитує Ксю, поглядаючи на мене з цікавістю.

 — Так, Саша запрошує увечері погуляти, — кажу я, усміхаючись. 

— Який джентельмен, — вона теж усміхається. — От і добре! Зосередься на ньому, правильно! А його батько, якщо ти не даси слабину, сам відчепиться, коли не отримає того, що хоче. А може, й сам буде розумінішим і більше не буде тебе ніяк спокушати.

 — Він мене не спокушає, — чомусь мені стає образливо за Влада. 

— Спокушає, — не погоджується Ксю. — Інакше б не дарував цю підвіску, Аді… Я переживаю за тебе. Він тобі подобається, тож може і запудрити мізки… 

 — І що, ти вважаєш, мені треба робити? — запитую я, відчуваючи, що серце починає битися частіше…

— Ну, все залежить від тебе самої і чого ти хочеш. Однак я б не хотіла, щоб той красунчик розбив твоє серце… Подумай, чи готова ти ризикнути… Я так розумію, що ризикнути доведеться багато чим, якщо ти даси йому зелене світло…

— Ти начиталася якихось дурних романів, — кажу я сердито. — Він зробив мені подарунок, щоб порадувати дівчину свого сина, от і все. Більше нічого я тут не бачу, і бачити не хочу! 

— Не хочеш бачити і не бачиш — це дві різні речі, — відповідає Ксю. — Але добре. Якщо ти дійсно не бачиш "нічого такого"... Але подивись на себе, ти вдягнула цей кулон. А Саша не в курсі.