3

Коли я заходжу до будинку, батько ще не спить. Я бачу світло на кухні, мабуть, він п’є чай. 

Зазираю туди. 

— Добрий вечір, я вже вдома.

— Привіт, молодець, що прийшла вчасно, — він усміхається. — Як пройшло побачення? 

— Досить вдало, — теж усміхаюся я. — Ми дивилися фільм на даху. 

— Ого, то він романтик, — батько лукаво поглядає на мене. — Радий, що в тебе все добре. Саша, схоже, добре вихований, хоч і ріс практично тільки з батьком.

— А його мати не живе з ними? — цікавлюсь я. 

— Ні, причому це сталось ще коли Саші було десь десять років. Анна поїхала за кордон, вона художниця. Вирішила, що так буде краще для її карʼєри, — відповідає він. — Хоча… Як на мене, залишати отак дитину і чоловіка — це неправильно. 

— Справді, не дуже правильно з її боку, — замислено кажу я.  — Але здається, їм і вдвох добре…

— Ну, Влад дуже старається для Саші, завжди так було. Хоч він і мав багато працювати, але сину завжди приділяв увагу. І навіть зараз приділяє. Він і її дуже любив, дружину свою, — додає батько.

— Вони розлучилися? — запитую я. 

— Колись пару років тому він подавав документи, але вона не приїхала, — каже батько. — А далі не знаю. Я не запитую, знаю, що йому неприємна ця тема. Та й він сам був за кордоном з Сашею певний час. Оце вони тільки нещодавно повернулися. 

— Зрозуміло, — я сама не знала, чому мені хочеться знати всі ці подробиці. Мабуть, це нормально, якщо ми з Сашею ніби зустрічаємось… Ну, принаймні, батько може так вважати, а як воно буде насправді, життя покаже… — А ви з Владом як познайомилися? Якісь ділові справи? 

— О ні, це було ще раніше, — каже він. — Вперше ми пересіклись в одному закритому клубі, на зустрічі. Я вже тоді заробляв дуже навіть непогано, тобі тоді було пару років. На тій зустрічі мені щось підсипали в напій. А Влад, хоч і не знав мене, це помітив і сказав мені не пити, коли я відійшов від компанії до вбиральні. Вони хотіли, щоб я підписав невигідний контракт.  Я взяв ту склянку з собою, здав її в лабораторію, і там був наркотик. Я міг все втратити в той день, але замість того знайшов вірного друга.

— А чому він не одружився вдруге? — запитую я. — Мабуть, чоловікові самому важко було виховувати сина…

— Один раз в нього зʼявилась жінка. Я думав, там буде все серйозно. Вона навіть переїхала до них, — батько зітхає, згадуючи ці події. — Все, здавалось, було добре, але потім Влад дізнався, що вона била Сашу за погані оцінки і тримала його в страху, що якщо він буде погано вчитись, то Влад його покине або здасть в притулок чи щось таке. В ту ж мить він її вигнав і більше не намагався ні з ким зближуватись.

— Думаю, він зробив правильно, — кажу я. Ловлю себе на тому, що тепер відчуваю до Сашиного батька більше симпатії. Можливо, ми справді зможемо подружитися, незважаючи на той інцидент у клубі? 

— Так, — тато киває. — Батько заради дитини завжди піде на все. І  проти кохання, і проти дружби піде, якщо доведеться. 

— А ти б заради мене міг піти проти дружби? 

— Авжеж, — впевнено каже тато. — Якби хтось з моїх друзів образив тебе, я б… Краще про таке навіть не думати, бо я починаю злитись. Я б знищив будь-кого, хто зробив би тобі боляче.

— І навіть Сашу? — я зазираю йому в очі. 

— Саша робив щось непристойне? — він одразу насуплюється. — Що він зробив? Кажи!

— Та нічого, я просто запитала, чому ти зразу гніваєшся, — спішу заспокоїти його. — Він поводився дуже ввічливо. 

— Це добре, — тато, схоже, трохи заспокоюється. — Ти ж знаєш, доню, для мене немає нікого важливішого за тебе. 

— Знаю, — я зітхаю.

Справді, я важлива для нього, але скоріше, як цінна річ чи якийсь капітал. Мабуть, він сам не усвідомлює цього, але я для нього —  більше власність, ніж людина зі своїми думками і почуттями, які можуть не збігатися з батьковими. Навіть ім’я він вибрав мені якесь нетутешнє, щоб підкреслити мою незвичайність. 

Але насправді я звичайна дівчина, і мені хочеться того ж, що і всім — доброти, підтримки, любові… Вдома я всього цього не отримую, може, тому я відразу відгукнулася на почуття Саші? 

***

Наступні пару днів проходять доволі звичайно. Я ходжу в університет, приходжу додому рано, як хороша дівчинка. Сьогодні взагалі останній навчальний день тижня і коли пара завершується, я вже планую піти додому, коли до мене підходить моя найкраща подружка Ксюша і питає:

 — Адель, ти ж будеш сьогодні на вечірці у Дена? Там всі будуть. 

 — О, я й забула про цю вечірку, — кажу я. — Звичайно, буду.

— Можеш привести з собою когось, — це вже каже сам Ден, який також підходить до нас. — Хата вільна, квадратів у нас шістсот, місця вистачить всім!

— Що, не вистачає гостей? — запитую насмішкувато. 

— Та ну вас, я хотів, щоб вам було комфортно, — він маше рукою. — Але пацанам і краще, якщо такі гарні дівчата будуть без пар. 

— Ти ж казала, що в тебе є хлопець, — штовхає мене в бік Ксюша.