ПРОЛОГ

ПРОЛОГ

Після вчорашньої вечірки на честь дня народження моєї найкращої подруги в мене дуже болить голова. Я сплю майже до вечора, добре, що сьогодні вихідний. Але коли прокидаюсь, то згадую, що сьогодні той самий день. День, коли батько збирається зісватати мене з сином якогось його давнього друга. Часу вже дуже мало, я маю встигнути втекти до того, як вони прийдуть.

Сподіваюсь, тоді всі зрозуміють, що сватати мене за когось там — не дуже хороша ідея. 

Тим паче, на вечір суботи можна придумати щось набагато цікавіше, аніж посиденьки з родичами. 

Я швидко вдягаюсь і визираю зі спальні. Озираюсь навколо і, коли не бачу перешкод, прошмигую до сходів. Швидко спускаюсь униз, аж до самого чорного ходу. Майже бачу двері до моєї свободи, коли раптом чую за спиною голос:

— Ану стояти!

— Що трапилося? — запитую я , прикидаючись здивованою. 

— Не кажи, що ти забула, — батько уважно дивиться на мене. — Сьогодні до нас в гості прийде той хлопець, про якого я тобі вже два тижні розповідаю. 

— А, точно, ну його ще немає, я встигну сходити в магазин, — відповідаю я. 

— Ти нікуди не підеш, вони з батьком вже скоро будуть. Я Влада вже стільки років не бачив! Не псуй мені вечір, Аді. Будь хорошою дівчинкою, — він зітхає. — Познайомся з Сашею, будь ввічливою. Ми з Владом колись мріяли, що ви з його сином одружитесь і ми станемо родичами,  — з ностальгією додає він.

— Якісь дурні мрії, — бурмочу я собі під носа, а вголос кажу: — А якщо цей Саша мені не сподобається, що тоді?

— Ну ти хоча б дай йому шанс, Аді, — батько зітхає. — Чому одразу не сподобається? Придивись, поспілкуйся. Я ж не кажу тобі одружуватись. Просто познайомся, а там розберетесь.

 — Просто в мене були інші плани на цей вечір, — я зітхаю. — Сподіваюся, вони не надовго…

Саме в цю мить в двері головного входу дзвонять.

— А ось і гості прийшли, ходімо зустрінемо їх, — батько киває в сторону головного ходу і йде.

Я слідую за ним. 

Коли ми підходимо, він відчиняє двері і до коридору заходять двоє. Один — молодий симпатичний хлопець трохи старший за мене, а інший. У мене навіть дар мови пропадає, бо я впізнаю його.

Якусь мить ми дивимось одне на одного. Батько щось тараторить, а я не відводжу погляду від гостя. Друга мого батька. Чоловіка, який мав би бути мені незнайомим. Чоловіка, з сином якого мене сьогодні зібрались сватати. 

Чоловіка, який вчора…

Я відчуваю, що червонію і відводжу погляд. 

Боюсь, що зараз чимось видам себе прямо перед батьком. Або ще гірше — його "друг" сам якось все видасть і тоді… Я навіть боюсь уявити, що тоді буде. 

— Я думав, твоя дочка менша, — коротко каже Влад, проходячи повз мене до батька. Потискає йому руку, ніби й не впізнає мене. 

 — Просто ти її давно не бачив, — усміхається батько. — Вони ж ровесники з Сашею…

— Зрозуміло, — він киває.

Все ж, впізнав, точно впізнав, я бачу це по його погляду. Але, як і мене, його, схоже, ця ситуація дещо напружує. 

Ми проходимо до їдальні і сідаємо за стіл.

Як на зло, Влада і Сашу садять обабіч мене. Ну, Влада ніби як батько садить біля себе, але з іншого боку у гостя все одно виявляюсь я…

Спочатку вони про щось говорять, але коли мама кличе батька допомогти винести качку, а той чомусь тягне за собою і Сашу,  Влад несподівано торкається рукою мого коліна.

Я сіпаюсь, але бачу, що він показує мені екран свого мобільного, на якому написано:

"Твій батько не має дізнатись про вчора…"