Розділ 10

— О, захисник з'явився! Не набридло бути сторожовим псом у Германа? — цідить Ельдар. 

— Тебе забув спитати! — гиркає Адам. — Тримайся якомога далі від Сабіни, якщо не хочеш проблем! 

— І хто мені їх влаштує? Ти? — сміється. — Ти спочатку зі своїми проблемами розберись. Я чув, що від вас один за одним йдуть компаньйони. Не довіряють? 

Я бачу, що Адам готується напасти. Він ледве стримує себе, і це мені зовсім не подобається. Розумію, що проблем стане більше, якщо вони будуть битись тут, саме тому дуже невпевнено торкаюсь спини Адама долонею. 

— Не варто, — кажу тихо. 

Адам дивиться на мене, і його темні очі мене лякають. Як же сильно він ненавидить цього Ельдара… 

— Правильно. Слухай Сабіну. Вона дівчинка розумна, — Ельдар підморгує мені й нарешті йде до своєї машини. Сідає у салон, і автівка різко зривається з місця. Тільки коли покидає двір, я видихаю і руку від Адама забираю. 

— Куди ти зібралася? — гиркає Адам. — Хіба так важко вдома посидіти? 

— Я не полонянка! — також підвищую голос. — Якого біса, Адаме? Я уявлення не мала, що Ельдар знає, де я живу! 

— Тепер ти знаєш, що він знає! Без нагальної причини з дому не виходь і двері нікому не відчиняй! 

— Усе настільки серйозно? — питаю розгублено. 

— Саме так. У нас великі проблеми, — цідить Адам. — Мені треба їхати. Якщо щось буде потрібно — одразу набирай! 

Адам йде до своєї автівки, сідає в салон і також їде геть. Я так і не зрозуміла, чому він приїздив. Чого хотів? 

Бажання йти в парк зникає повністю, і я повертаюсь додому. Якщо бути чесною з собою, то цей Ельдар сильно мене лякає. Він дуже гарний, але разом з тим — дико небезпечний. Одного його погляду достатньо, щоб заціпеніти. 

Весь день проводжу вдома і до вечора відчуваю, як починає їхати дах. Добре, що тепер у мене є Амур. Кошеня грається, муркоче і стрибає по дивані як на батуті. 

Я намагаюсь не накручувати себе, але виходить не дуже. Був період, коли у тата також не все в порядку з бізнесом було. Щось мені не хочеться повторення. Точно так само, як не хочеться сидіти в чотирьох стінах. 

Я зовсім не дивуюсь, коли ввечері мені телефонує тато. Схоже, він уже в курсі того, що у мене був гість. 

— Я хочу, щоб на певний період часу ти переїхала до нас зі Златою, — заявляє тато. — Там охорона і я буду спокійним за тебе. 

— А якщо я не хочу? — питаю. 

— Тоді є ще один варіант — ти повертаєшся в Лондон, — відповідає. — Там ти точно будеш у безпеці. 

— А третього немає? — питаю з надією. 

— Ні. 

— Прекрасно, — зітхаю. — Тоді я до вас.

У Лондон поки не хочу. Там Колін і життя, до якого я більше не хочу повертатися. 

Тато обіцяє, що зранку мене заберуть, тому берусь збирати речі. В принципі, нічого поганого в цьому не бачу. Буду жити під одним дахом зі своїм братиком. Думаю, буде весело… 

Допізна сиджу в інтернеті, шукаючи собі роботу. Розумію, що на цей період робота може мені хіба що снитися, але все ж.

Коли лягаю спати, за вікном уже глибока ніч. Початок третьої ночі. Встигаю тільки очі заплющити, як мій телефон починає вібрувати. Беру його в руки й бачу, що це Ельдар. Всередині все холоне від страху, а тоді квартирою розноситься дзвінок у двері.

У мене серце в цей момент мало не зупиняється. Телефон гасне і починає дзвонити знову. Я ж тихенько, навшпиньках, йду до дверей, а коли бачу на екрані домофона Ельдара — серце падає в п’яти. 

Дуже сподіваюся, що він скоро піде. Відчиняти йому точно не буду. Я ж не ідіотка.

Він більше не набирає мій номер, зате починає дубасити кулаками у двері. Я ж біжу на кухню і тремтячими руками набираю номер Адама… 

Слухаю довгі гудки й боюсь, що він не відповість.

— Що таке, Сабіно? — питає таким голосом, наче й не спав.

— У мене під дверима Ельдар, — шепочу. — Що робити? 

— Трясця! Я скоро буду. Не бійся! 

Адам кидає слухавку, а я знову йду до дверей. Амур мурчить біля моїх ніг, тому беру його на руки. Дивлюсь на екран домофона і бачу, що Ельдар досі тут. Він б'є кулаками двері, і тільки зараз помічаю, що він п'яний. Рухи загальмовані й взагалі він заледве на ногах тримається.

Йду у вітальню і залажу на диван з ногами. Обіймаю Амура і рахую монотонні удари по дверях квартири. Таке відчуття, що Ельдар готовий до ранку там стояти, але я не готова слухати це всю ніч. 

Дуже сподіваюся, що Адам приїде і допоможе мені. Ельдар дуже сильно мене налякав. Навіть думати не хочу, що було б, якби я впустила його в квартиру…

Минає хвилин двадцять мого очікування, коли стукіт затихає. Прислухаюсь і знову йду до дверей, але в коридорі нікого немає. Видихаю, сподіваючись, що Ельдар таки пішов, а тоді бачу, як до дверей наближається Адам. Він збирається подзвонити, але я встигаю швидше відчинити двері і на емоціях вішаюсь йому на шию.