Розділ 2

— Як тобі вечеря? — питаю у Коліна, коли повертаємось у готель. Зупиняємося біля дверей у мій номер, і хлопець нависає зверху. Він торкається пальцями мого плеча і проводить вниз до зап’ястя. 

— Твій тато не такий страшний, як ти розповідала, — усміхається і цілує в шию. — Загалом, мені все сподобалося.

— Це добре, — усміхаюсь і відповідаю на поцілунок Коліна. Та коли його рука проникає під мою сукню, різко його зупиняю. — Давай на цьому зупинимось!

— Ти знову за своє? — злиться. — Сабі, я завтра додому повертаюсь, а ти тут залишаєшся. Давай нарешті зробимо крок назустріч одне одному. Ти не пускаєш мене у свій особистий простір, але говориш, що я тобі потрібен.

— Ти мені потрібен, — кажу це знову. Насправді я боюсь відпустити Коліна і залишитися без його підтримки. Знову одна з розбитим серцем. 

Так, я його використовую у своїх цілях, але при цьому нічого не обіцяю. Колін знає, що я ще не готова до чогось більшого, і змирився з цим. Начебто.

— Тоді я у тебе сьогодні залишусь? — питає нетерпляче.

— Ні. Пробач, — видихаю. 

Колін відступає і проводить рукою по обличчю. Зрозуміло, що його все це дістало, але я не можу інакше. 

— До завтра, Сабі. Кохаю тебе, — кидає сухо і йде у свій номер, що розташований навпроти мого. 

Я роблю те ж саме. Переступаю поріг, знімаю туфлі й заразом сукню. Прямую у ванну кімнату та стаю під душ. Хочу змити з себе всі емоції та забути цю зустріч з Адамом. 

А може, ну його, це життя тут? Повернусь у Лондон і буду насолоджуватися життям…

Тільки от моїх проблем це не вирішить. Два роки я від них тікаю, і що? Побачила сьогодні Адама — і знову в ту саму яму з головою. Ну як так? Чому кляті почуття не зникають?! 

Я розумію, що відстань не допоможе. Це вже перевірено. То що тоді робити? Глянути своєму страху в очі, як зробила сьогодні? Думаю, це непоганий варіант. 

Наступного ранку разом з Коліном спускаємось у ресторан, щоб поснідати. Сьогодні ввечері у нього літак, тому планую показати йому місто і провести разом цей день. Хто знає, як будуть складатися наші стосунки на відстані. 

Саме в той час, коли гуляємо, телефонує тато. Уявлення не маю, чого він хоче, але на дзвінок відповідаю. 

— Ти сильно зайнята? — питає. — Є одна справа. 

— Та ні, — відповідаю. — Ми з Коліном гуляємо.

— Можеш приїхати в мій офіс? — продовжує тато. — Маю подарунок для тебе. 

— Звісно, — миттєво прокидається цікавість, що за подарунок приготував мені тато. — Ми тут неподалік. За двадцять хвилин будемо. 

Закінчую дзвінок і розповідаю про розмову Коліну. Йому теж цікаво, що ж це за подарунок такий від тата, тому трохи змінюємо курс і прямуємо до високих скляних будівель, в одній з яких розташований офіс мого татуся. 

Нас без проблем пропускає охорона, але коли заходимо в ліфт — всередині все стискається. Хапаюсь за руку Коліна, і він одразу все розуміє. 

— Погано? — питає схвильовано. 

— Трохи, — видихаю. 

Колін добре знає про мою проблему, якій, до речі, не один рік. У мене бувають моменти, коли збивається дихання і в горлі з’являється грудка. Я не можу вдихнути й не можу видихнути. Розумію, що це на емоційному рівні відбувається, але боюсь звертатися до відповідного лікаря. А що, коли у мене якісь проблеми з головою? 

Колін пригортає мене до себе і цілує у скроню. Двері починають зачинятися, але в останній момент до нас приєднується… Адам! Він похмуро нас розглядає і тисне кнопку з потрібною нам цифрою. Невже також до мого татка намилився? 

— Яка зустріч! — усміхається і погляду з мене не зводить. — Прийшли просити благословення в татка? 

— Не твоя справа, — сухо відповідаю. Потроху мені стає краще, ще б Адам так на мене не витріщався. 

— Кириле, тобі пощастило з дівчиною. У неї доволі гострий язик. Цікаво, у сексі ти якось його використовуєш? 

— Я Колін, — хмуриться хлопець. — А ти не турбуйся. У нас з цим усе чудово. 

Я рада, що Колін гідно відповів Адаму. У мене таке відчуття, що у нього взагалі всі думки про один тільки секс. Не розумію, чого його так хвилює моє інтимне життя. 

Двері ліфта відчиняються, і ми виходимо в приймальні мого татка. Нас зустрічає приваблива брюнетка, і Адам одразу ж перемикає всю свою увагу на неї.

— Зі мною підеш? — питаю в Коліна.

— Давай я краще тут тебе зачекаю. Все-таки це розмова з татом, — Колін усміхається і цілує мене в губи, а я відповідаю, тому що краєм ока помічаю, як за нами слідкує Адам. 

Знаю, це дуже по-дитячому, але нічого не можу з собою зробити. Ці почуття сильніші за мене. Або ж це я надто слабка, що не можу протистояти їм.

Таки залишаю Коліна у приймальні, а сама йду в кабінет до батька. Він працює за столом, та коли бачить мене, встає і наближається. Не встигаю нічого сказати, а опиняюсь у його міцних і теплих обіймах. 

— Сімейне життя добре на тебе впливає, — усміхаюсь.