Розділ 1

— Не хвилюйся, ми встигаємо, — говорить Колін і накриває моє коліно своєю рукою. 

— Я не хвилююсь, — усміхаюсь йому. Насправді всередині усе стискається і не хоче розтискатися. Я так давно вдома не була, тому навіть зараз не до кінця впевнена, що треба було повертатися. Передчуття якесь нехороше, але тримаюсь, адже дуже хочу побачити Злату і тата. 

Коли заходимо в ресторан, Колін міцно тримає мою руку у своїй. Я розумію, що він хоче мене підтримати, але нічого не відчуваю. 

Коли бачу Адама з Даміром на руках, всередині в черговий раз з’являється гаряча лава. Вона обпікає і не дає дихати. Адам не один прийшов, а з черговою подружкою. Цікаво, він хоча б пам'ятає її ім’я? 

Я дуже рада бачити дружину батька і його самого. Ми обіймаємось, і я забираю в Адама свого брата. На долю секунди наші погляди зустрічаються, але я першою розриваю цей зоровий контакт. Думаю, що не варто себе мучити. Я ж так довго боролася з цією залежністю. 

— Я сподіваюся, що ти залишишся тут, — говорить Злата. — Ми дуже скучили за тобою. 

— Я залишаюсь, — кажу і роблю все, щоб не дивитися на Адама. Відчуваю на собі його погляд, і мене це неабияк дратує. — Хочу закінчити навчання і ще деякі плани у мене є. 

— А ти, Коліне? — цікавиться тато. — Теж залишаєшся? 

— На жаль, ні. У мене також навчання. Я думаю, що ми з Сабіною зможемо підтримувати стосунки на відстані, — відповідає. 

— Секс також буде на відстані? — хмикає Адам та отримує від мене вбивчий погляд. 

— Гей, вона моя донька, взагалі-то! — цідить тато. — Думай, що говориш!

— Германе, де ти загубився? — фиркає Адам. — Твоя донька з кавалером прийшла. Ти реально думаєш, що вони тільки за ручки тримаються?!

— А тобі-то що? — питаю в Адама. — Чого так цікаво, чим я займаюсь зі своїм хлопцем? 

Адам мовчить, мабуть, не знає, що відповісти, а от мені цікаво, якого біса його так хвилюють наші з Коліном стосунки. 

В якийсь момент хочу відійти подихати повітрям. У грудях з’являється якийсь клубок і вдихнути не можу. Може, на вулиці є більше шансів зробити це.

Обіцяю скоро повернутися і йду на терасу, де зараз нікого немає. Тут прохолодно, але для мене це якраз те, що треба. Обіймаю себе руками й подумки повертаюсь на кілька років назад, коли все тільки розпочиналося. 

Злата була моєю подругою і за сумісництвом — дівчиною мого батька. Коли я дізналася про їхній роман, то спочатку була шокована, але змирилася. Злата дуже хороша, і татові з нею неабияк пощастило. У них народився синочок Дамірчик, мій маленький братик. 

Щодо Адама, то тут не все так райдужно. Він — діловий партнер мого тата і чоловік, у якого я давно закохана. Адам вважає мене малявкою і не бачить стосунків зі мною. Це боляче та неприємно, але я змирилася. Полетіла в іншу країну і там почала зустрічатися з Коліном. Він хороший, але з ним я не відчуваю того, що відчуваю до Адама… 

— Тут холодно, — чую його голос і не розумію, чому за мною пішов. 

— Я люблю холод, — відповідаю, не озираючись. 

Сподіваюся, що Адам піде і ми не будемо сваритися, але він цього не робить. Натомість на мої плечі опускається його піджак — і стає дуже ніяково. 

 — Любити холод і захворіти від нього — різні речі, — шепоче біля мого вуха. Різко розвертаюсь, і піджак Адама падає до моїх ніг. Піднімати його не буду. 

— Чого ти хочеш, Адаме? У мене молодий чоловік є для того, щоб мене зігрівати, а свій піджак прибери! 

— Ти все така ж колюча, Сабіно, — хмурить брови. — Зовсім не змінилася. 

— Ти зрозумів це за тридцять секунд нашого спілкування? — фиркаю. 

— Я зрозумів це одразу, щойно ти зайшла в ресторан з тим шмаркачем. Ти спиш з ним? 

— Не твоя справа! — ціджу йому в обличчя. — І хлопець мій — не шмаркач. Він молодий та гарячий. А що можеш ти у свої майже сорок? 

Ну так, перегнула я трохи, адже Адаму тридцять п’ять всього. Як то кажуть, у самому розквіті сил. Але головне — зачепити його самолюбство, і, здається, у мене це вийшло. 

— Хочеш перевірити? — він хапає мене за талію і тягне у свої обійми. Дихання збивається, і я не знаю, що далі робити. 

Так близько до нього я ще ніколи не була. Шкода тільки, що в очах Адама не горять вогники бажання. Там вогонь зараз зі злості та роздратування. 

— Краще не роби дурниць, — ціджу йому в обличчя. — Не забувай, що у мене є хлопець. Та й ти не сам тут. 

— Ти дійсно зараз про цього молокососа думаєш? — усміхається. — Тільки правду, Сабіно. 

— Я кохаю Коліна, — брешу і не червонію. 

— Отже, почуттів до мене більше немає? 

— Ні грама! — впевнено випалюю. 

— І чому я тобі не вірю? — усміхається та опускає погляд на мої уста. Я розумію, що він хоче зробити, але не вірю, що зробить. Цілують тільки тих, до кого щось відчувають, а до мене Адам не відчуває нічого. 

Та поки я розмірковую над цим, він ще сильніше втискає мене у своє тіло і таки накриває мої уста своїми. Сказати, що я шокована — це нічого не сказати…