Глава 9

***

         Скільки часу пройшло з тих пір як дівчина вийшла з подвір'я - невідомо. Їй здавалося, що минула вічність. Сью майже відразу помітила вогні міста, яке було неподалік, проте вирішила не йти туди. Досить імовірно, що місцева влада отримувала від Бена хабарі і закривала очі на те беззаконня, яке він чинив. Тому слід шукати якогось іншого прихистку.

         Дівчина міцніше закуталася в ковдру і швиденько покрокувала далі. Снігу на полі випало чимало, ноги промокли і страшенно замерзли. В якийсь момент вона занепокоїлася, що вибрала невірний варіант. В селищі вона могла переховуватися певний час, а зараз кожен міг знайти її по слідах. Проте вона викинула з голову цю дурну думку і пішла далі.

         Страх невпинно гнав її в спину, хоча з кожною хвилиною долати снігові замети ставало дедалі важче. Сью вирішила зупинитися і відпочити, але так було навіть гірше. Мороз, який, здавалося, полонив її ноги, перекинувся на все тіло. Дівчину так трясло від холоду, що вона навіть декілька разів прикусила собі язика.

         Сью збагнула, що так довго тривати не може. Вона не доживе до ранку, якщо не знайде якусь халупу і зігріється там. Проте сірників у неї нема, тож доведеться звертатися до людей. А якщо вони її зрадять і викриють?

         Дівчина ще довго пленталася по полю. Зірвався холодний вітер, тож вона вирішила звернути до підлісся, але там снігу намело до поясу. Довелося повернути назад на поле і далі боротися з вітром.

         Сью вже втратила надію, аж раптом помітила зовсім недалеко від себе скирту з сіном. Вона загадала, як будучи малою, то разом з сестрою полюбляла влаштовувати гру у схованки і завжди вигравала, адже ховалася саме в таких місцях. Луі страшенно боялася щурів, тому навіть і не збиралася її там шукати.

         Дівчина відкинула болючі спогади і з останніх сил попленталася до скирти. Сью не гірше від того самого щура заходилася влаштовувати собі нору. У середини скирта була трохи вогка, а від землі йшло ледь вловиме тепло. Принаймні, так їй здалося. Дівчина загребла за собою вхід і скинувши з плечей ковдру, якою прикривала плечі, укутала нею промерзлі ноги. Пройшло не менше години, поки Сью почала відчувати пальці на ногах.

         Вона час від часу поринала у химерну подобу сна, але відразу ж прокидалася. Гидкі думки лізли до голови. Що то був за постріл, коли вона тікала? Чи вижила Луі? Як там зараз Крістел? Чи не даремною була її жертва? Так, завдяки їй вона зараз на волі, проте чи довго?

         Лише під ранок дівчині вдалося трохи зігрітися і виплакавшись, вона нарешті заснула. Прокинулася від того, що почула чийсь голос. Хтось ходив біля скирти. Дівчина навіть подих затамувала. Вона хотіла повернутися, потягнутися, адже за стільки часу позатікали руки і ноги. Та тільки-но вона робила якийсь рух, як відразу відчувала, що шарудить неначе корова.

          Зібравшись з духом вона нарешті не витримала і вилізла зі свого сховку. Тільки тепер вона збагнула, що на вулиці дійсно мороз, та й ще неабиякий. Вона залізла назад і почала обмірковувати свої подальші плани. Так, треба тікати і як можна далі, можливо, навіть треба покинуть країну. Хоча з Францією в неї були тільки найболючіші спогади, але думка про те, що треба покинути рідну землю, все одно викликала в неї страх. Лише спомин про те, що під серцем в неї живе маля, надихав її і давав сили жити далі.

         Маля. А ким же воно виросте, якщо вона народить його серед якогось смітника і чи виросте взагалі? Дівчина хотіла відмахнутися від страшних думок, але вони на давали спокою. Вона навіть не уявляла собі наскільки звикла до того життя, до безкінечного потоку клієнтів, до лайок охоронців, знущання Бена. Вона, маючи таку довгоочікувану свободу, не знала, що робити. Сью боялася звернутися до людей, боялася показатися їм на очі, бо відчувала на собі якесь клеймо, проказу, яка не загоїться протягом всього життя. Вона не витримає ще однієї порції зневаги від звичайних людей. То може краще просто знайти річку і покінчити з цим раз і назавжди?

         Скільки страждань та смертей було принесено на жертовник її свободи і все заради того, щоб вона, сидячі у скирті, думала про те, як краще покінчити життя самогубством? Проте вона нічого не могла вдіяти. Де ті довгоочікувані радощі вільної людини, про які так палко розповідала Крістел? Життя паскудне всюди...

         - А ну вилазь! Я все одно знайду тебе! - чийсь писклявий голос пролунав ледь не під самим вухом. Дівчина від несподіванки ледь не зойкнула. Думки, наче зграйка переляканих горобців, зникли, залишилися тільки інстинкти. " Ну от і все. Кінець моїй свободі. Мене знайшли. " - подумала Сью. Вона чудово уявила собі перекошене від люті обличчя Бена, купку охоронців та мадам Зелінські, яка співчутливо на неї дивиться, стоячи трохи осторонь.  Всім і так відомо, що з нею зараз буде.

         Сью відчула, як сльози котяться з очей, проте вже нічого не вдієш. Можна залишитися і відсидітися, проте скирту або спалять або проткнуть багнетами. Треба йти. Сама не розуміючи чого, дівчина почала розгортати сіно, шукаючи шлях до свободи. Нехай бачать і знають, що їм не втримати її.         Біле і надзвичайно яскраве зимове сонце засліпило очі. Сью на хвилинку завагалась, перш ніж зробити крок. Вона вдихнула у груди холодного повітря, намагаючись зупинити паніку, яка росла з кожною секундою. Вона протерла очі, намагаючись призвичаїтись до денного світла і диво! Навколо нікого не було! Лише засніжене поле, яскраво білий сніг та старенький дідуган, який спираючись на вила, тихенько посміхався в свої прокурені вуса.

***

         Сьюзен наче прилипла до печі і ніякі вмовляння не могли змусити відійти її бодай на крок. Пошепки вона ледь не кожну секунду дякувала Богу за порятунок, проте очей зі свого спасителя не спускала.

         Старенний дідуган, який знайшов її у скирті, жив сам. На щось подібне дівчина і сподівалась, коли він запросив її до себе в гості. Порепані стіни, не прибрано та й взагалі будинком це було важко назвати. Скоріше  хлів, а не будинок.