глава 8

***

         Бен випив майже с кожним гостем. Інакше він не міг. Це б вважалося неповагою. Тепер він, спираючись на стіну, стояв біля комірчини з наїдками і спостерігав за всім дійством. Все було саме так, як він хотів. Гості були задоволені, сміялися, їли, випивали. Він відчував себе королем, до якого на свято приїхали вельможі. Навіть дівчата співали непогано, хоч мадам Зелінські і мала деякі сумніви щодо них. Інші розносили напої, прибирали брудні тарілки.

         - Друже, все просто чудово!- до нього підійшов якийсь чолов'яга, який теж ледь тримався на ногах. - Давай вип'ємо за це!

         Бен лише посміхнувся у відповідь і одним махом осушив свій келих. У голові закрутилося ще з більшою силою. Треба якось стримувати себе, бо якщо так продовжуватиметься, хто буде підпалювати феєрверк?

         - Відпочиваєш? - почувся ззаду голос охоронця. Це він допомагав тягти скривавлену Мадлен. Бен знову кивнув і нічого не відповів. Йому здавалося, що язик збільшився принаймні вдвічі і розмовляти було просто неможливо. - Не хотів тебе відволікати, але маємо невеличку проблемку.

          Бен здивовано подивився на нього. Загалом, коли він напивався до страшного стану, то всі обов'язки переймав на себе саме цей помічник. Невже зараз він не може сам вирішити якусь проблемку?

         - Зловили сестру на гарячому. Хотіла поцупити з підвалу пляшку гасу.

         - То покарайте її, - нарешті промовив Бен і сам здивувався тому, як чітко він вимовив ці кілька слів. Отже, він ще не на стільки п'яний, як йому здається.

         - Та я б залюбки, проте вона божиться, що це не для себе, а для дівчат.

         - Для яких дівчат? - здивувався Бен.

         - Для дівчат з шостої кімнати.

         - З шостої? Це там, де новенька поселилася?

***

         Крістел навіть не знала, за що їй братися. Ці так звані клієнти жерли з такою швидкістю, наче їх не годували декілька місяців. Не встигла вона поміняти одну тарілку, як треба було нести іншу. Тільки-но зайшла до комірчини, а її знову кличуть - за якимось столиком немає вина. А щоб їх! І так постійно, а до цього ще ж треба зберігати величний вигляд, рухатися поволі, щоб нікого не зачепити, і водночас викликати захоплення. Коли вона несла назад тацю з пустими пляшками, якийсь покидьок щосили ляснув її по сідницям. Всі, хто це бачив, зареготали. Дівчина же ладна була повернутися і розтрощити тацю об його голову. Мабуть, вона так би і вчинила, якби не охоронець, який уважно за нею спостерігав у той момент. Коли вона проходила повз нього, він, не повертаючи голови, стиха промовив:

         - Більше той столик не обслуговуй. Ним займатиметься хтось інший, - Крістел не могла повірити в почуте. Невже він заступився за неї? -  На тебе чекає особливий гість, - додав він згодом, - тобі не слід витрачати сили на того придурка.

         "От тобі й маєш! Подумала, що заступився, а насправді, він лише слідкує за тим, щоб все було згідно графіка, який, скоріше за все, склав Бен" - подумала про себе дівчина і почала складати сміття в мішок. Вона крадькома озирнулася, чи бува не бачить її хтось зараз. Може знову вдасться збігати до себе в кімнату? Але в комірчині стояв охоронець і ще декілька дівчат. Це ризиковано, краще зачекати.

Хвилин десять тому дівчині пощастило вирватися звідси. Вона прожогом кинулася до кімнати. Там було порожньо, але це її цілком влаштовувало. Вона відкинула свою подушку. Нічого. Там нічого не було... Але ж Сью обіцяла, що подарунок лежатиме саме тут! Дівчина зазирнула під усі подушки, але - дарма. Пляшки ніде не було. "Мабуть, ще рано, треба зачекати! - подумала Крістел і побігла назад.

Там уже ладні були бити на сполох, роботи було більше, ніж достатньо, а робочих рук не вистачало. Дівчина вибачилася і сказала, що вийшла на хвилинку в туалет. На це ніхто не звернув уваги і відразу ж їй наказали нести смажену рибу за третій столик. Крістел розуміла, що вдруге в таке виправдання не повірять. Треба вигадати щось більш схоже на правду. Може порізати собі пальця? "Мабуть, для того, щоб мене відпустили, треба буде взагалі його відрізати. На такі жертви я ще не готова." - думала собі дівчина.

         - Кріс! - до кімнати зайшла сестра, яка готувала їй сукню і робила зачіску. Вигляд у неї був трохи переляканий. - Негайно зайди до мадам Зелінські!

         - Ви що, знущаєтесь? - не витримала інша дівчина, - У нас і так не вистачає людей, а ви ще й її хочете забрати?

         Сестра на це нічого не відповіла. Лише мовчки взяла дівчину під руку і повела з кімнати.

         - Агов! То дайте когось замість неї! Ви мене чуєте? - але сестра вирішила не обтяжувати себе і не відповідати. Вони мовчки піднімалися сходами нагору. У Крістел від переляку перехопило дихання. А якщо її ведуть до того самого клієнта, на якого всі чекають?

         - Можна мені зайти до вбиральні? - спитала дівчина в сестри. Це була остання надія. Десь там у зливному бачку має бути зброя. Хоч і примітивна, але зброя. Але сестра лише захитала головою і потягла дівчину за собою далі. Коли вони піднялися на третій поверх, то Крістел збагнула, що щось тут не так. Вони проминули двері, які вели до кімнати мадам Зелінські, і підійшли до "апартаментів" Бена. Біля дверей стояв охоронець з таким серйозним виразом обличчя, наче йому було наказано оберігати британську королеву. Він відчинив двері і заштовхнув туди дівчину. Сестра залишилася ззовні.

         Від побаченого у Крістел спітніли долоні. В кімнаті напівколом стояли Сью, Луі, мадам Зелінські, Бен, охоронець, якому вона в перший день поцілила по яйцях, і дві сестри. Дівчина опинилася в центрі цієї вистави.

         - Ну нарешті! - вигукнув Бен і порушив геометричну фігуру. Він підійшов до неї майже впритул. Дівчина відчула запах алкогольних випарів. Він був далеко не тверезий. - Ми тільки на тебе і чекали!