Глава 7

***

          Бен довго не міг прийти до тями. Кожного вечора він напивався, ледь не до втрати свідомості, а зранку єдиним його порятунком, звісно, була пляшка. Він розумів, що це вже не жарти, що це - залежність, але нічого не міг з собою зробити. Те ж саме було і вчора. Він напився і заснув за столом. Розбудила його сестра, яка принесла сніданок.

Голова буквально розсипалася на друзки, думати про щось було неможливо, але вже після другої склянки настало жадане полегшення. Він навіть спромігся проковтнути кілька шматків смаженої картоплі. Більше їсти не хотілося. Руки самі потяглися до пляшки, але треба триматися. Сьогодні після обіду мають приїхати гості, тож слід виглядати відповідно.

Бен подивився на годинник. Майже дев'ята. Якщо він зараз вип'є ще трохи, йому стане набагато краще, а до обіду ще багато часу - можна тричі протверезіти. Але тільки-но він налив собі склянку вина, як хтось постукав у двері. Бен на секунду замислився: чи запросити гостя і випити, чи випити, а потім запросити. Проте непроханий відвідувач вирішив довго не чекати і зайшов сам.

         - Можна? - це був охоронець. Він недовго тут працює, але роботу свою виконує просто чудово, не дивлячись на те, що ще молодий.

         - Так, заходь, - Бен поставив склянку на стіл. Мабуть, це все-таки знак, що пити більше не треба. - Будеш? - жестом показав на пляшку з вином, яка стояла на столі.

         - О ні, дякую. Я краще потім, під час вистави. Тут це... така справа... - він зніяковіло переступив з ноги на ногу.

         - Що вже трапилося?

         - Та нічого особливого. Маємо дві новини, то просто не знаю, з якої починати.

         - Не зволікай, кажи як є, тобі нічого не буде - обіцяю.

         - Та я не про це, - Хлопчина всміхнувся, але мимоволі здивувався. Виявляється покарання може отримати навіть охоронець? - Після сніданку ми як завжди перераховуємо столові прибори. Не вистачає однієї виделки.

         - Он як! - Бен вдоволено розсівся в кріслі. Він любив такі випадки. Це приносило йому неабияке задоволення. Можна розгорнути бурну діяльність: знущатися над дівчатами, копирсатися в їх речах - адже є привід! - А в смітті не дивилися? Може той йолоп викинув її з недоїдками, які лишили після себе дівки?

         - Та я змусив його ледь не через сито все перетерти. Нема!

         - Ну то самі напросилися, - Бен гидко всміхнувся, передчуваючи смак розплати за якусь нещасну виделку. - Отже, візьми двох сестер і перетруси всі кімнати. Всі, чуєш? Не залишайте жодного закутка, а якщо знайдете щось недозволене - відразу кличте мене. Будемо розбиратися.

         - Але ж сьогодні субота! - хлопець не повірив своїм вухам. Він тричі ставав свідком того, як робили обшук. З однієї сторони це навіть трохи приємно: покопирсатися в дівчачих речах. Але ж на це йшов ледь не весь день! Майже у всіх були сірники, свічки, гострі шпильки, якісь пігулки. Карали всіх. Покарання було лише фіктивним: не давали їсти або відсилали на важкі роботи. Але все-таки...

         - Ну то й що! Заберемо в них те, що їм не дозволено, запишемо імена, а покараємо згодом. У понеділок чи вівторок. Коли буде слушна нагода.

         - Добре, - неохоче промовив охоронець. Йому ця ідея не дуже подобалася.

         - Не забудьте понишпорити у вбиральнях, під брудною білизною. Вони ніколи не навчаться гарно ховати, постійне одне й те саме.  Але будь-що знайдіть ту кляту виделку. Я не хочу, щоб хтось мені її штирхнув під ребра, коли я спатиму, - Бен махнув на нього рукою, наче на надокучливу муху. - Все, можеш іти.

         Хлопчина розвернувся  і вже взявся за дверну ручку. Що значить військова дисципліна!

         - Гей, стій! Ти ж казав, що в тебе дві новини.

         - Так. Дівчина померла.

         - Яка? - Бен не скривав свого здивування.

         - Та, яку ти гепнув пляшкою по голові.

         - І що ви з нею зробили?

         - Поки нічого, а завтра закопаємо її за огорожею, як і всіх інших.

***

         Крістел боялася зайвий раз поворухнутися. Виделка, яку вона вкрала в їдальні, трималася на чесному слові під поясом. Тепер дівчина зрозуміла, чому на платті немає жодного комірця, навіть найменшого - щоб нічого не вкрали. З ножем ідея відпала, щойно дівчина зайшла до їдальні. Там постійно крутилися охоронці, мадам Зелінські перевіряла приготовані страви і розпоряджалася куди їх ставити і коли виносити. Це було більше схоже на вокзал, а не на їдальню. Крістел, оглянувшись навколо, обережно взяла свою виделку і вдаючи, що поправляє комірець, впустила її. Здається, ніхто цього не побачив.

         Але вся проблема була в тому, що здобуту зброю треба було сховати в такому місці, де б її ніхто не знайшов, але й так, щоб її  було можна відразу дістати за першої ж потреби. Перше, що спало на думку, це приховати її десь у кімнаті, але поки Крістел вешталася туди-сюди без діла, пішли чутки, що сьогодні будуть всіх перевіряти. Отже, хтось все-таки помітив зникнення виделки і доклав наглядачам. Інші дівчата мерщій кинулися до своїх схованок, щоб переховати свої скарби надійніше, або взагалі їх викинути. Якби ще й вона крутилася там зі своєю виделкою - це був би повний провал.

         Дівчину чекала ще одна невдача. Мадам Зелінські закінчила давати розпорядження на кухні й наказала сестрам та охоронцям покликати до неї новеньких. Звісно Крістел входила до їх числа. Тому саме зараз вона і ще вісім дівчат стояли у тій залі, де ще вчора "опановували професію жінки".

         - Отже, вся ваша робота буде полягати в тому, щоб розносити напої та прибирати брудний посуд. На столі постійно має бути їжа. Тарілки не повинні бути пустими. Я знаю, що це досить дивне попередження, але намагайтеся не красти багато - все-одно все не з'їсте, - мадам Зелінські ходила з одного кутка в інший і виголошувала свої останні настанови. - Дам вам ще одну пораду, вам так буде краще виконувати свою роботу. Домовтесь між собою, хто який столик обслуговує, і не бігайте мов ошпарені по театру. Кожній з вас буде набагато легше контролювати три-чотири столи, аніж усі зразу. Якщо роботи не буде - просто стійте собі в стороні і не заважайте іншим.