Глава 6

***

         Дівчата сиділи в своїй кімнаті, наче привезені, боячись слово вимовити. Луі знову невідомо для чого перебирала свої речі, але час від часу просто впадала в ступор і навіть не рухалася. Схоже, вона робила це тільки для того, щоб якось відволіктися і забутися. Але й це не допомагало.

         Чутка про те, що Мадлен потрапила під гарячу руку Бена, облетіла будинок з неймовірною швидкістю. Хтось бачив, як він разом з охоронцем тягнув її непритомну зі скривавленою головою сходами до низу, на перший поверх. Там, кажуть, є лазарет. За ними без поспіху пленталася сестра і витирала ганчіркою кров, яка крапала на підлогу. Проте ніхто не знав жива дівчина чи ні. Вже почали ходити різні чутки, що вона отримала це за новеньку, бо всі бачили, як вдень дівчата сварилися в кімнаті для шиття, а на кухні вона просиділа не більше десяти хвилин і пішла геть. Хтось стверджував, що Мадлен просто хотіла відмовитися від участі у суботньому шоу. Одним словом, кожен вигадував, що тільки міг.

         Правду знали тільки троє. Але найприкріше було те, що ніхто не прийшов і не висловив свої співчуття дівчатам, які жили з нею. Всі ж знали, що вони були, як одна родина. Оточуючі тільки смакували події та й годі. Та що вже там казати про співчуття, якщо навіть Міллі і висока дівчина, коли прийшли у кімнату, посилаючись на безсонну ніч і важкий день, відразу завалилися спати.

         - То що нам тепер робити? - нарешті наважилася задати питання Сью. Про це хотіла спитати кожна з трьох дівчат, але порушити мовчанку було досить-таки незручно.

         - Нічого, - промовила зневажливо Луі і з ненавистю кинула на ліжко свою сукню, яку вона перед цим дбайливо складала щонайменше п'ять хвилин. Щоб якось заспокоїтися, вона сіла на ліжко поверх всього свого краму і важко зітхнула. Дівчина ніяк не могла змиритися з тим, що її найкраща подруга лежить невідомо де і в якому стані. А може Бен тягнув коридором її вже холодне тіло? В уяві невідомо звідки з'являлися картинки того, як Бен її катує, лупить щосили, а вона, бідолашна, корчиться на підлозі від болю і просить припинити це.

         - Що значить нічого? - спитала Сью.

         - А те й значить, що я зразу казала - це дурна витівка! Але ж вам погратися захотілося, так? - вона з викликом глянула на Крістел, яка сиділа на своєму ліжку, підібгавши ноги ледь не до підборіддя, і з відсутнім поглядом дивилася на підлогу. - Я ще й досі дивуюся, чого Бен ще не прийшов до нас.

         - Ти гадаєш, він її катував?

         - А що, по-твоєму, він з нею робив? Сью, отямся! Як ти б відреагувала на те, якби побачила, що в твоїх речах хтось копирсається? Гадаю, ти теж влаштувала б допит з рукоприкладством.

         - То чого ж ми і досі живі?

         - У мене є два варіанти: або вона нас не здала, або Бен чекає, що ми викинемо ще якийсь номер, щоб взяти нас на гарячому.

         - Бену не треба чекати, поки ми щось скоїмо. Він може навіть просто зараз прийти і повбивати нас, а йому за це нічого не буде. Ви ж знаєте це краще за мене. Невже забули, як вчора двері підпирали? Він просто нічого не знає, от і усе, - Крістел нарешті вийшла зі свого оціпеніння.

         - Он як? То ти в нас тепер детектив? - Луі накинулася на неї, як сорока на курча. Вона весь вечір хотіла на неї визвіритися, але та не давала нагоди.

         - Луі, припини! Вона пішла туди, бо я їй наказала. Якби не я, то цього б не трапилося. Треба було детальніше розробити план, продумати всі нюанси. Я гадала, що вона все там знає...

         У кімнаті знову запанувала тиша. Кожен поринув у свої думки. Крістел проковтнула образу. Може Сью і гадає, що вона винна в тому що трапилося, проте насправді це не так. Дівчина згадала, що майже перед самим обідом наполягала на тому, щоб Мадлен пішла на пошуки ключа. Відчуття вини ще з більшою силою розлилося по тілу. Може, якби вона і не наполягала на своєму, то Мадлен зараз би сиділа з ними.

         - То що ж нам все-таки робити? - знову спитала Сью, але комусь конкретно вона не ставила це питання. Воно було адресовано всім зразу. Луі демонстративно відвернулася. Крістел розуміла, що має щось сказати, якось зарадити, вигадати будь-що, але навпаки обійняла свої коліна ще міцніше. - Ключа у нас все-одно нема, - Сью ніби вирішила підсумувати події, що відбулися. - Треба якось діяти. Не сидіти ж склавши руки. Але мені здається, що поки не слід зайвий раз турбувати Бена. Треба вигадати якийсь обхідний маневр.

         - Боже, Сью! Може досить нарешті? - Луі не витримала і навіть підвищила голос. Міллі щось пробурмотіла уві сні і повернулась на інший бік. - Я вам зразу казала, що це дурна ідея, але ж ні, вам треба все спробувати на собі! Тобі мало того, що сталося з Мадлен? Хочеш, щоб тебе теж тягли коридором скривавлену? Хочеш? - Сью замість того, щоб відповісти, навпаки опустила очі долу, як маленька дівчинка, яка в чомусь провинилася. - Я питаю тебе, хочеш?

         - Ні, - ледь чутно пробурмотіла собі під носа дівчина.

         - То чого ж ти і досі корчиш із себе казна що? Сиди тихо і не рипайся. Може тебе ніхто і не зачепить!

         - Але ж...

         - Ніяких "але" Сью! Ти мене зрозуміла? Я не хочу тебе втратити!

         - А як же Кріс? Вона сама не впорається!

         - Вона що, свята? Чого ти так до неї причепилася? Це її ідея! Хоче - то хай тікає сама! Ти їй нічого не винна.

         - Агов! Я тут, - Крістел вже не витримала такої зневаги і теж підвищила голос, - Чи може мені вийти, поки ви мене тут обговорюєте?

         - Кріс, вибач! Вона трохи не в гуморі, - Сью намагалася хоч якось примирити дівчат. Ще трохи і вони вже б кинулися одна на одну.

         - У мене у самої є язик і коли буде треба - сама вибачусь.

         - Слухай, Луі, - Крістел важко зітхнула. Вона зовсім не хотіла ні з ким псувати стосунки, але нерви були вже на межі. Дівчина ледь стримувалася, щоб знову не перейти на крик. - Я знаю, ти мене недолюблюєш. Я це збагнула, як тільки переступила поріг кімнати, але я нікого не примушувала. Якщо не помиляюся, ви самі захотіли піти зі мною, чи не так? Я просто намагалася відкрити вам очі, показати всю правду, яку ви вже перестали бачити, через те, що звикли. Звикли до цього кошмару, до утисків і побоїв, звикли постійно опускати голову і терпіти знущання. - Крістел на секунду замовкла, намагаюсь підібрати потрібні слова, але потім зрозуміла. Навіщо це робити, якщо зіткнувшись з проблемою дівчата відразу опустили руки. - Ви не уявляєте, яка я була щаслива, коли ви сказали, що підете зі мною, але тепер... Я свого рішення не змінюю, я піду звідси сама, або хай мене виносять звідси, укутану в простирадло.