Глава 4

***

         О котрій годині Крістел прокинулася - невідомо. Всі ще мирно посапували у своїх ліжках. На вулиці почало вже світати і сонячні промені прибивалися крізь бруднюще вікно. Вона потягнулась у своєму ліжку і вирішила подрімати ще трохи, проте, як не дивно, спати вже не хотілося. Ще б пак! Заснула вчора приблизно о дев'ятий і проспала до ранку, наче вбита. Не дивно, що сон зняло як рукою.

Поміркувавши, дівчина вирішила скористатися нагодою та піти до вбиральні, поки ще нема черги. Вона довго вмивалася і розчісувала своє волосся гребінцем. Для її пишних кучерів, він був точно непридатний. Хвилин десять пішло на те, щоб хоч якось привести волосся до ладу. Крістел вже й не пам'ятала, коли востаннє зачісувалася. Тоді вона знову повернулася до кімнати і вмостилася на ліжку. Тільки зараз дівчина збагнула, що сьогодні в неї досить непоганий настрій. Як таке можливо? Після того, що їй довелося пережити, вона знову з посмішкою дивиться на сонячний промінчик?

         У той час, як Крістел думала, чи не поцупити у когось з дівчат книжку, пролунав той самий дивний звук, який вчора розбудив її. "Треба не забути спитати у когось, що то за диво таке" — подумала вона. Минула секунда чи дві, як всі дівчата, наче за командою, почали позіхати і потягуватися. Крістел ще ніколи не бачила, щоб всі так швидко і одночасно прокидалися. Вона згадала свою подругу, яка жила недалеко від них. Її було дуже важко розбудити. Можна було сміливо заходити до кімнати, шарудіти, тупотіти, розмовляти в повний голос - їй на все це було начхати. Проте їй була необхідна повна тиша для того, щоб заснути. А тут зовсім інша картина. Таке враження, наче всіх присутніх тут відбирали саме за цим критерієм. Всі мають прокидатися в один і той же час.

         - О ні, тільки не це! - вигукнула Мадлен, солодко потягуючись.

         - Фе! Мене зараз знудить! - крикнула й собі висока дівчина і прожогом кинулася до вбиральні.

          - Доброго ранку, - Крістел привіталася з дівчатами і чемно сіла на ліжку, наче зараз будуть заходити гості, а вона має їх приймати.

         - Немає тут нічого доброго, - промовила Міллі та з кислим виразом обличчям почала застеляти своє ліжко.

         - Вибачте, я, мабуть, чогось не зрозуміла? - Крістел здивовано дивилася на те, як всі прокидаються в недоброму гуморі. Може, коли вона вчора заснула, то трапилося щось дуже погане?

         - Ти що і справді нічого не відчуваєш? - Сью здивовано дивилася на дівчину.

         - Ні, а що я маю відчувати?

         - Ну ти й даєш! Я про сморід! Нестерпно смердить цими гидкими котлетами! Ми вже стільки разів просили і Бена, і мадам Зеліниську вивести їх з нашого меню, проте вони не чують нас.

         Крістел сильніше вдихнула повітря, проте відчувала лише слабенький запах смаженої риби, а зовсім не котлет.

         - Дивно, але я окрім...

         - Так, так, - перервала її Сью, - ти нічого не чуєш, окрім запаху риби. То вся ж справа у тому, що нам на сніданок подадуть рибні котлети!

         - Не бачу в цьому нічого поганого.

         - Коли побачиш, як і з чого вони готуються, то теж будеш віддавати свої котлети тим, хто ними не гидує, - Луі зневажливо подивилися на дівчину і вийшла з кімнати. Сью, посидівши хвилинку, кинулася навздогін. З коридору почулися якісь крики.

         - Може я і здаюся дурною, чи ви мене такою вважаєте через колір мого волосся, проте не треба багато розуму, щоб не побачити, що Луі мене не навидить. Може я щось роблю не так? Мадлен, поясни.

         - Та все і так зрозуміло, - дівчина, схоже, не любила поспішати. Вона все і завжди робила не кваплячись, обмірковано, а біганину і метушню вважала не властивою її натурі. - Вона тобі заздрить.

         - Заздрить? - Здивуванню Крістел не було меж.

         - Та яке там заздрить! Вона просто не любить утікачок, а ти ж у нас утікачка, так? Ти ж начебто збираєшся утекти? - Міллі вирішила, що її думка буде більш правильною, адже доля правди в ній все-таки була.

         - Не звертай на неї уваги. Ходімо краще до їдальні, там поговоримо, - і Мадлен потягла дівчину за собою. Виходячи з кімнати, Крістел не забула глянути на свій розклад, що висів на дверях. Все було точнісінько так само як і вчора, проте замість прання було написано інше слово: "Прибирання".

         - Мадлен, стій! Я щось трохи не збагну, що мені робити, - проте дівчина навіть не звернула на неї уваги і неквапом прямувала до їдальні. Крістел наздогнала її тільки біля входу, де на неї уважно подивився охоронець і ствердно кивнув головою, даючи згоду на те, щоб дівчина увійшла.

         - Бери мерщій свою порцію і підсідай до мене, я все тобі розкажу.

         - А може краще я сяду за інший стіл? - Крістел здивовано дивилася на те, як дівчата, з якими вона спала, намагаються розсістися за столом, який був розрахований максимум на п'ять осіб.

         - Ти ж тепер живеш з нами, у нашій кімнаті, то й сидіти маєш за нашим столом.

         - Але ж...

         - Треба щоб усі збагнули, що ти тепер не сама, що в тебе є компанія, друзі, які заступляться за тебе у будь-якій ситуації, тож сідай!

         Крістел хотіла й далі заперечувати абсурдність цього вчинку, проте якась частина свідомості підказувала, що робити цього не слід. Це ще один дивний звичай, який слід прийняти як належне. Вона ледь втиснулася між Мадлен і Міллі. Навпроти, насупившись, сиділа Сью, а біля неї Луі. Вигляд у неї був такий, наче вона щойно зробила щось надзвичайно важливе. Висока дівчина ні на кого не звертала уваги, розсілася як королева, займаючи чимало місця, і похапцем запихалася кашею.

         - Будеш мою котлету? - вона помітила, що Крістел спостерігає за нею і не дочекавшись відповіді, настромила свою котлету на виделку і поклала їй на тарілку. Мадлен зробила теж саме, навіть не спитавши її.