ЕПІЛОГ. П'ЯТЬ РОКІВ ПОТОМУ

Раель стояв на балконі свого дому й дивився туди, де перед ним розкривалися обриси обох світів. Світанок повільно фарбував небо рожевими й золотими відтінками, а два місяці – срібний і червоний – поступово танули за обрієм, поступаючись денному світлу. Минуло п’ять років, але це видовище щоразу повертало відчуття спокою й завершеності.

За спиною пролунали легкі кроки, і теплі руки обійняли його за талію. Раель одразу впізнав цей дотик, знайомий до найменших дрібниць.

– Знову прокинувся раніше за всіх? – тихо сказала Ліара, притуляючись до нього.

Він накрив її долоні своїми й усміхнувся.

– Ти майже не спала цієї ночі, – відповів він. – Схоже, малий вирішив нагадати про себе.

Ліара тихо засміялася й поклала руку на округлий живіт. Вона була вже на дев’ятому місяці, і їхня дитина, перша народжена у світі без прокляття, мала з’явитися зовсім скоро, змінюючи їхнє життя ще раз, цього разу остаточно.

– Він відчуває твою силу, – сказала вона після короткої паузи. – Обидві її сторони. І вже вчиться знаходити рівновагу.

Раель обернувся, обережно обійняв дружину, зважаючи на її стан, і поцілував у чоло. У цьому русі лише уважність і звичка берегти.

– Або вона, – нагадав він із теплою усмішкою.

– Це не має значення, – відповіла Ліара, дивлячись на нього з тією самою глибиною почуттів, що жила між ними від першого дня. – Важливо інше. Наша дитина зростатиме вільною, пізнаватиме світ без страху, а тінь минулого більше не визначатиме її шлях.

Вони повернулися до кімнати, де на столі лежали звіти з усіх куточків Ковену. За ці роки Раель і Ліара стали не лише Стражами Межі, а й наставниками та радниками, до яких зверталися ті, хто шукав розуміння й рівноваги.

За п’ять років світ справді змінився, і ці зміни більше не здавалися крихкими.

Територія Зіткнення перетворилася на справжнє місто, де різні раси жили поруч. Напівдемони більше не ховалися й не виправдовували своє існування. Діти народжувалися, знаючи, що їхня подвійна природа є силою, а не тягарем.

Каель очолив новий Орден Стражів Межі, до якого входили напівдемони, що вивчали рівновагу й допомагали іншим знаходити гармонію. Ілларія відкрито ділилася своїми дослідженнями, а її праця стала основою нової школи магії. Рада Ковену працювала над законами, що захищали права кожного, і дискримінація поступово зникала зі світу як явище.

Проте світ не став ідеальним.

Існували ті, хто боявся змін, хто прагнув повернути старі порядки. Але щоразу, коли виникала загроза, Раель і Ліара стояли поруч. Не як воїни, а як доказ того, що інший шлях можливий.

Тихий стукіт у двері перервав їхні думки.

– Заходь, – покликав Раель.

До кімнати зайшла юна напівдемонка, років п’ятнадцяти. Її руки тремтіли, а в очах спалахували червоні й блакитні відблиски.

– Мене звати Міра, – сказала вона невпевнено. – Каель сказав, що ви можете допомогти.

Ліара посадила дівчину поруч і заспокійливо поклала руку їй на плече.

– Розкажи, – мовила вона м’яко.

Міра зізналася у страху втратити себе, у хаосі всередині. Раель слухав уважно, не перебиваючи, а потім заговорив спокійно й упевнено.

– Баланс не знаходять одразу, – сказав він. – Його обирають знову і знову. І ніхто не мусить проходити цей шлях наодинці.

Вони працювали з Мірою кілька годин. Коли дівчина пішла, її рухи стали впевненішими, а погляд – спокійнішим.

День минув у звичних турботах, а ввечері вони зібралися з друзями в тій самій таверні, де колись почалася історія змін. Каель був поруч із нареченою, Ілларія прийшла з учнями, Даріус і Ельра сміялися, згадуючи минуле.

Коли келихи піднялися за майбутнє, Ліара раптом стиснула руку Раеля.

– Почалося, – прошепотіла вона.

Події далі злилися в один потік. Допомога друзів, лікарня, ніч, сповнена напруги й надії. Раель не відпускав Ліару ні на мить, тримаючи її за руку й ділячись спокоєм.

І коли темрява ночі була найглибшою, пролунав крик нового життя.

– Дівчинка, – сказала Ілларія з усмішкою. – Здорова й сильна.

Раель уперше побачив доньку. Її очі, коли розплющилися, були різними за кольором, але дивилися цілісно.

– Вона прекрасна, – прошепотів він.

– Назвемо її Елара, – сказала Ліара. – Зоряне світло.

Маленька Елара схопила батьків палець, і в цій миті Раель зрозумів, що світ справді змінився.

Коли настав ранок, вони сиділи разом, тримаючи доньку між собою. Два місяці знову були на небі, а між ними народжувався день.

– Вона житиме легше, ніж ми, – сказав Раель.

– Бо матиме вибір, – відповіла Ліара.

Світ більше не був розірваним. Він залишався складним, живим, проте здатним до гармонії.

А їхня історія не завершилася.
Вона тільки почалася.

******

Дорогі читачі,

якщо ви дочитали цю історію до кінця, значить, пройшли разом із героями довгий шлях – крізь страхи, вибір, втрати й любов, яка виявилася сильнішою за будь-які прокляття.

Нехай Новий рік принесе вам те, чого бажає кожен світ у цій книзі:

спокій замість тривоги,

свободу замість обмежень,

і людей поруч, з якими хочеться йти далі.

Бажаю, щоб у вашому житті завжди знаходився баланс між мріями й реальністю, світлом і тінню, а любов  у будь-якій формі, залишалася вашою силою.

Дякую, що були зі мною на сторінках цієї історії.

До нових зустрічей у наступному році.

З теплом і вдячністю  ✨