ГЛАВА 41. ВЕСЕЛЛЯ ПІД ДВОМА СВІТАМИ: КОЛИ СЕРЦЯ Б'ЮТЬСЯ В УНІСОН

День весілля настав теплий і ясний, ніби саме небо вирішило благословити їхній союз. Раель прокинувся рано, розбуджений тихим передчуттям близькості чогось прекрасного. Це було відчуття події, що мала не просто змінити його життя, а надати йому завершеності й сенсу.

Каель прийшов ще до світанку й мовчки допоміг Раелю вдягнути урочистий одяг. Білу сорочку прикрашала вишивка срібними нитками, виконана тонко й стримано. Темний камзол був оздоблений знаками Стража Межі, а плащ змінював відтінок від світлого до глибокого тіньового залежно від світла, надаючи образу урочистості.

Каель поправив комір і зробив крок назад, оцінюючи результат.

– Готовий? – запитав він спокійно.

Раель подивився на своє відображення. В очах водночас сяяли блакитний і червоний відблиски, і цей баланс був настільки природним, що більше не потребував зусиль.

– Готовий більше, ніж будь-коли, – відповів він з усмішкою. – Я чекав на цей день усе життя, навіть тоді, коли ще не усвідомлював цього.

В іншій частині дому Ельра допомагала Ліарі готуватися до церемонії. Весільну сукню створила Ілларія, спираючись на давні традиції, що поєднували всі раси. Білий шовк символізував чистоту світлої магії, вишивка червоними нитками говорила про прийняття темряви, а вплетені в тканину квіти росли лише на межі між світами.

Ельра обережно заплела волосся доньки, вплітаючи живі квіти, і, закінчивши, відступила на крок. У її очах блищали сльози радості.

– Ти прекрасна, – прошепотіла вона. – Такою тебе бачить світ сьогодні.

Ліара подивилася на своє відображення, і серце відгукнулося тихим, але впевненим теплом. Вона відчувала красу не в сукні й не в зачісці, а в усвідомленні того, що цього дня стане дружиною того, кого обрала всім серцем.

Церемонію призначили на головній площі Срібного Гаю, під відкритим небом, щоб кожна раса могла бути присутньою. Коли Раель прибув, площа вже була заповнена. Тут зібралися сотні, а може й тисячі істот: люди, ельфи, гноми, маги, напівдемони. Вперше в історії серед них стояли й демони, що прийшли з іншого світу, аби стати свідками возз’єднання, можливого лише після падіння проклять.

Площа дихала очікуванням, і в цьому очікуванні не було страху. Було лише відчуття початку, якого світ не знав століттями.

На підвищенні стояв Теріон, який погодився провести церемонію як найстарший член Нової Ради. Поруч із ним були Каель, Ілларія, Кассандра й Даріус – усі, хто пройшов із ними цей шлях і мав право бути тут у цю мить.

Коли заграла музика, площа стихла. Раель обернувся й подивився на вхід, і подих у нього перехопило.

Ліара йшла до нього, тримаючи матір за руку, і здавалася найпрекраснішим, що він бачив у житті. Сукня пливла навколо її постаті, живі квіти у волоссі відбивали м’яке світло, проте найяскравішим було її обличчя. Усмішка освітлювала простір довкола, а погляд був спрямований лише на нього.

Вона йшла повільно, дозволяючи кожному крокові тривати, і коли підійшла до підвищення, Ельра поцілувала її в щоку й передала руку Раеля.

– Бережи її, – прошепотіла вона.

– Завжди, – відповів Раель без вагань.

Вони стали поруч перед Теріоном, тримаючись за руки. Старий ельф усміхнувся тепло й спокійно, як той, хто бачить у цій миті більше, ніж просто обряд.

– Сьогодні ми зібралися, щоб засвідчити союз двох душ, – почав він урочисто. – Раеля Мордена й Ліари Морен. Двох, хто розірвав прокляття, що тримали світ у полоні століттями, і довів, що любов здатна подолати страх.

Він поглянув на них обох.

– Їхній союз є знаком нової епохи. Епохи, у якій напівдемони можуть кохати відкрито, а різні народи жити поруч, не озираючись на заборони минулого.

Теріон простягнув руки над їхніми з’єднаними долонями.

– Раелю Мордене, – звернувся він. – Чи береш ти Ліару Морен собі за дружину і чи обіцяєш любити її, підтримувати й бути поруч у радості та випробуваннях, доки життя триватиме?

Раель дивився в очі Ліари, і в цьому погляді вже була вся відповідь.

– Так, – сказав він твердо. – Я беру Ліару Морен собі за дружину й обіцяю бути поруч завжди. Наш зв’язок не залежить від страхів чи меж, які колись здавалися нездоланними.

Теріон кивнув і повернувся до Ліари.

– Ліаро Морен, – мовив він. – Чи береш ти Раеля Мордена собі за чоловіка і чи обіцяєш любити його, підтримувати й бути поруч у радості та випробуваннях, доки життя триватиме?

Ліара міцніше стиснула руку Раеля. В її очах блищали сльози, але усмішка залишалася впевненою.

– Так, – відповіла вона. – Я беру Раеля Мордена собі за чоловіка. Обіцяю любити його, підтримувати й бути поруч. Він навчив мене приймати себе такою, якою я є, і я обіцяю нагадувати йому, що він гідний любові й щастя.

Теріон підняв руки вище, і тиша на площі стала майже відчутною, ніби сам світ затамував подих перед наступними словами.

— Тоді силою, наданою мені Новою Радою Ковену, оголошую вас чоловіком і дружиною, – проголосив Теріон урочисто. – Ваш союз народився не з прокляття і не з його зникнення. Він постав із вибору, любові й здатності жити поруч, не зрікаючись себе. Нехай ваше життя буде довгим і щасливим, наповненим світлом і тінню, що співіснують у злагоді.