ГЛАВА 35. ВІДЛІК ПОЧАВСЯ

Вони рухалися обережно, тримаючись тіней і уникаючи патрулів. Кассандра вела їх звивистими вуличками, користуючись пам’яттю міста так, ніби воно й досі було частиною її самої. Коли вони дісталися району, де мешкав Даріус Морен, Раель одразу помітив дивну деталь – біля воріт не стояло жодного гвардійця. Для людини, яку Ковен давно вважав небезпечною, це виглядало підозріло спокійно.

– Можливо, Елара не вважає його загрозою, – тихо сказала Кассандра. – Або ж навпаки: дає йому відчути уявну безпеку, перш ніж ударити.

Раель зосередився, дозволяючи дару торкнутися простору за стінами дому. 

– Вони всередині, – прошепотів він. – І, здається, чекають. Можливо, саме на нас.

Вони підійшли до дверей майже безшумно. Раель уже збирався постукати, коли ті відчинилися самі. На порозі стояла Ельра. Полегшення в її очах змішалося з тривогою, але вона не дала емоціям узяти гору.

– Заходьте швидко, – прошепотіла вона, озираючись на вулицю. – Патрулі з’являються кожні півгодини. Нам не можна ризикувати.

Усередині вона одразу зачинила двері й підняла захисний бар’єр, який приглушив звуки й відрізав дім від зовнішнього простору. У вітальні, біля великого столу, заваленого сувоями, картами й нотатками, стояв Даріус. Побачивши їх, він усміхнувся – стримано, напружено, так, ніби ця зустріч була не несподіванкою, а підтвердженням його здогадів.

– Я знав, що ви повернетеся, – сказав він, підходячи ближче. – Останні дні місто магія розшаровується, прокляття тріщать, і навіть ті, хто не володіє даром, відчувають – щось зрушилося.

Ліара кинулася до батька й міцно обійняла його. Даріус притиснув її до себе, поцілував у чоло, і на мить світ звузився до цього дотику – короткого, але справжнього. У ньому було все: пережитий страх, мовчазні ночі очікування й полегшення від того, що вона стоїть тут, жива.

– Ти в безпеці, – прошепотів він. – Нарешті.

Ельра підійшла з іншого боку й обійняла доньку, не намагаючись приховати сліз. Усмішка тремтіла, але не зникала.

– Я рахувала кожен день, – сказала вона тихо. – Кожну ніч.

Ця мить не тривала довго. Вона розпалася сама собою, коли всі усвідомили – часу немає. Даріус відпустив Ліару, перевів погляд на Раеля й Кассандру, і тепло з його обличчя зникло, поступившись зосередженості.

– Маємо говорити швидко, – сказав він, вказуючи на стіл, завалений документами. – Відтоді, як ви пішли, Елара посилила контроль над містом. Реєстрація напівдемонів стала примусовою. Тих, хто відмовляється, забирають без суду. Рада скликана, але мету не оголошено – і це насторожує більше за відкриту загрозу.

Раель мовчки кивнув, і всі зібралися навколо столу. Кассандра дістала рукопис, обережно розгорнула його поряд із записами Даріуса. 

– Я знайшла продовження пророцтва про три прокляття, – сказала вона рівно. – Розрив першого запускає місячний цикл, у межах якого ще можливе втручання.

Даріус слухав уважно, не перебиваючи. Коли Кассандра замовкла, він повільно кивнув, і в його погляді промайнуло стримане полегшення – не радість, а підтвердження власних підозр.

– Я натрапив на ті самі відомості, – сказав він тихо. – З іншого джерела, з архівів самого Ковену.

Він підвівся, взяв один зі сувоїв і розгорнув його обережно, ніби боявся порушити крихкий спокій давнього тексту. Літери були написані мовою Першого Ковену – рівною і суворою.

– Я проник до заборонених архівів храму кілька днів тому, – продовжив Даріус. – Охорону посилили після того, як Елара зосередила владу у своїх руках. Я ризикував, але мав знати правду. Це – оригінальні записи про створення прокляттів, залишені тими, хто їх наклав.

Кассандра нахилилася ближче. Її погляд ковзав рядками, і серце забилося швидше, коли вона побачила знайомі формулювання.

– Тут те саме, – прошепотіла вона. – Місячний цикл починається з моменту розриву першого прокляття. Якщо решту не знищити до повного місяця, система або закріплюється назавжди, або руйнується з непередбачуваними наслідками.

Даріус мовчки кивнув і розгорнув інший сувій. На ньому була схема – точна і продумана.

– Тут ідеться про артефакти, які утримують прокляття, – сказав він, вказуючи на позначки. – Їх два, відповідно до двох прокляттів, що залишилися. Артефакт Забуття та Артефакт Кайданів. Обидва розташовані в межах Срібного Гаю, але в зовсім різних місцях.

Раель уважно вивчав схему, вдивляючись у символи.

– Де саме? – запитав він без зайвих слів.

Даріус торкнувся першої позначки.

– Артефакт Забуття зберігається в найглибшій камері підземель головного храму. Там Ковен приховує речі, про які воліє не пам’ятати. Це дзеркало, створене магією, що спотворює спогади й стирає правду. Після вашої втечі Елара значно посилила охорону – підземелля захищені не лише гвардією, а й магічними печатками.

Його палець пересунувся до другої позначки, винесеної за межі щільної забудови міста.

– Артефакт Кайданів перебуває в старому храмі на околиці Срібного Гаю, – голос Даріуса знизився. – Про це місце знають одиниці. Його приховували століттями, ще з часів, коли Стражі Межі мали справжню владу. Там зберігається камінь сили, що утримує поділ між світами й не дозволяє демонічному виміру прорватися далі.