Глава 34. ПОВЕРНЕННЯ

Кассандрі Грей не спалося тієї ночі після зустрічі з Міріель, хоча тіло вимагало відпочинку після виснажливого дня. Вона лежала в гостевій хатині, дивилася в стелю, де крізь вузьке вікно повільно пливло світло майже повного місяця, і відчувала неспокій, що не дозволяв заплющити очі. Її думки знову й знову поверталися до бібліотеки, до текстів, які вона читала кілька днів тому, і до того, чого в них не знайшла.

Зрештою вона підвелася, не намагаючись більше боротися з цим покликом. Накинула плащ, тихо вийшла з хатини й рушила до старого кам’яного будинку, де зберігалися знання Забутих земель. Ніч була холодною, повітря різало легені, а місяць освітлював дорогу тьмяним, непривітним світлом. Кассандра йшла швидко, і з кожним кроком серце билося сильніше – ніби воно знало, що попереду чекає щось невідворотне.

У бібліотеці вона створила магічне світло – м’яке, блакитне, достатнє лише для того, щоб не порушити тишу. Підійшла до знайомої полиці, де лежало перше пророцтво, і простягнула руку. Саме тоді помітила те, чого раніше не бачила – трохи глибше, за іншими фоліантами, був схований ще один рукопис. Його ніби навмисно відсунули в тінь, приховавши від сторонніх очей.

Вона дістала його обережно. Давня магія пульсувала під пальцями – повільно, глухо, як серце, що б’ється крізь століття. Коли Кассандра розгорнула пожовклий пергамент, вона одразу впізнала почерк, мову, знак на краю сторінки – три переплетені кола. Це було продовження. Не новий текст, а те, чого бракувало від самого початку.

Це було продовження першого пророцтва. Той самий почерк, трохи тремтячий на краях літер, та сама давня мова, якою користувалися ще до Великої Війни, та сама печатка на краю пергаменту – три переплетені кола, знак трьох проклять. Рукопис, знайдений раніше, виявився лише початком. Друга частина містила те, чого там бракувало: знання про час, межі й наслідки зволікання.

Кассандра сіла за масивний дерев’яний стіл і розгорнула пергамент повністю. Пальці тремтіли, коли вона почала читати, розшифровуючи кожен символ. З кожним рядком серце билося швидше – тепер вона розуміла: саме цього фрагмента їм бракувало.

«Три прокляття створено як єдине ціле», – читала вона, перекладаючи древню мову на сучасну. – «Вони з’єднані спільним плетивом магії, яке підтримує баланс між світами. Кожне з них тримає інші, мов опори, що разом несуть тягар єдиного склепіння».

Кассандра перевернула сторінку, і тон тексту змінився – рядки стали щільнішими, напруженішими, ніби сам рукопис попереджав про небезпеку.

«Відлік до руйнування починається з моменту падіння першого прокляття. Повний місячний цикл – межа, за якою рівновага перестає існувати. У цей час магія входить у стан нестійкості, а зв’язки між світами тримаються лише залишковою волею тих, хто колись їх створив. Якщо до завершення циклу решту проклять не буде зламано належним чином, наслідок буде остаточним – або відновлення у ще жорсткішій формі, або повний розрив, який неможливо зцілити».

Холод повільно розтікся вздовж хребта. Кассандра читала далі, не зводячи погляду з літер, що ніби врізалися в пергамент.

«Найвразливіший момент настає під час повного місяця – коли сила досягає піку в усіх вимірах. Лише тоді прокляття може бути зруйноване остаточно. Лише тоді той, хто здатен втримати баланс, може змінити хід долі».

Вона швидко порахувала дні, відновлюючи в пам’яті момент, коли Раель і Ліара розірвали Прокляття Розлучення в Дзеркалі Душ. Минуло майже три тижні. Кассандра підвела очі до вікна – місяць висів низько, важкий, майже повний.

Залишалося сім днів.

Сім днів – щоб зруйнувати два прокляття, які розділяли світи майже тисячу років.
Сім днів – щоб знайти шлях, зібрати сили й наважитися на вибір, від якого не буде повернення.

Кассандра читала далі, шукаючи будь-яку додаткову інформацію, здатну дати відповідь, і натрапила на фрагмент про артефакти. Текст був пошкоджений – частина слів зникла, стерта часом, проте збережені рядки дивовижно точно підтверджували слова Міріель.

«Прокляття утримуються через артефакти, створені тими, хто наклав печаті. Знищення артефактів призводить до падіння прокляття. Самі артефакти захищені магією, що не підкоряється плину часу. Дістатися до них може лише той, хто має право – той, хто вже зламав перше прокляття».

Кассандра перечитала уривок кілька разів, поки сенс не склався в чітку, невідворотну картину. Раель і Ліара зруйнували перше прокляття, а отже саме вони отримали доступ до артефактів. Саме на них лежав обов’язок знищити решту печатей. Часу залишалося обмаль – лише кілька днів до повного місяця.

Вона схопила рукопис, не витрачаючи жодної зайвої миті, і вибігла з бібліотеки. Ніч уже відступала, на обрії з’являлися перші ознаки світанку, проте Кассандра не зупинялася, біжучи до хатини, де спали Раель і Ліара, навіть коли подих збивався.

Вона загупала в двері так різко, що птахи злетіли з дерев. За мить двері відчинилися, і на порозі з’явився Раель із розкуйовдженим волоссям і ще сонним поглядом, який миттєво прояснів, щойно він побачив її обличчя.

– Що сталося? – запитав він, пропускаючи її всередину, і тривога прозвучала раніше за слова.

– Я знайшла продовження пророцтва, – видихнула Кассандра, піднімаючи рукопис. – Там є відлік часу. До повного місяця лишається сім днів. Якщо за цей термін не зруйнувати решту проклять, вони або стануть нерозривними, або світи зіллються в хаос.