Глава 31. ЗЕМЛІ ПОЗА КОВЕНОМ

Магія хлинула крізь їхній дотик, і Раель відчув, як демон усередині реагує не люттю, а настороженою цікавістю. Каель повів його до краю поселення, де стежка входила в густіший ліс. Ліара й Кассандра трималися позаду й мовчки спостерігали, ніби боялися сполохати саму землю.

Каель зупинився біля старого дерева. Його кора була вкрита мохом, а поверх моху проступали дивні символи, ніби хтось колись вплів їх у живу тканину стовбура.

– Спробуй відчути магію землі, – сказав він спокійно. – Дай їй простір. Відпусти боротьбу й прагнення контролю, а потім просто дозволь їй бути.

Раель заплющив очі, зосередився і послабив хватку, якою завжди тримав демона в клітці волі. Першою хвилею накрило здивування: магія виявилася не десь поруч, а всюди. Вона жила в ґрунті, у деревах, у повітрі, в кожній травинці, і пульсувала так, ніби мала власне серце. Демонічна сила в ньому не здавалася чужою, вона вписувалася в цей потік, як темний струмінь у ріку, що все одно лишається рікою.

Раель простягнув руку й торкнувся дерева. Кора під пальцями потепліла, ніби дерево його впізнало, і відгукнулося. Магія потекла від стовбура, сплелася з його демонічною енергією, і тоді сталося щось дивовижне. Дерево засвітилося м’яким сяйвом, наче крізь листя пробивалося місячне світло, хоча над ними вже світало.

На гілках розкрилися квіти. Вони були темні, майже чорні, проте в їхній красі не було загрози, тільки сила. Кожна пелюстка пульсувала живою магією, і Раель відчував цей пульс у власній крові.

– Бачиш? – прошепотів Каель, не відводячи погляду від дерева. – Демонічна магія не приречена руйнувати. Вона творить по-своєму, і це творіння може бути не менш прекрасним, ніж світла сила.

Ліара підійшла ближче й торкнулася одного з квітів. Пелюстка виявилася теплою, ніби в ній горіло маленьке полум’я, і магія відгукнулася в її пальцях лагідним струмом. Вона дивилася з подивом і довго не могла відвести погляду від цієї краси, народженої з того, що Ковен називав прокляттям.

Раель теж дивився на дерево, не довіряючи власним очам. Упродовж усього життя йому повторювали, що демонічна сила приносить лише смерть, а носій такої крові завжди стає загрозою. Тепер він бачив іншу правду, і ця правда розхитувала фундамент, на якому тримали його страхи.

– Чому Ковен приховує це? – запитав він, не відриваючи погляду від квітів. – Чому напівдемонам не дають дізнатися правду про власну природу?

Каель усміхнувся сумно, і в його очах відбилася втома, ніби століття прожили в ньому одним довгим днем.

– Тому що правда позбавляє влади, – пояснив він. – Якщо напівдемони зрозуміють, що їхня сила не прокляття, а дар, вони перестануть боятися. А коли страх зникає, зникає й слухняність, на якій так зручно будувати контроль.

Він глянув на Раеля так, як дивиться той, хто сам проходив через ці розломи всередині.

– Ковен тримається на ідеї, що тільки вони знають, як правильно користуватися магією, – продовжив Каель. – Вони переконують усіх, ніби мають право визначати, що є добром, а що злом. Цю брехню повторювали так довго, що для багатьох вона стала єдиною правдою, яку дозволено пам’ятати. Магія не належить Ковену. Вона належить усім, хто має з нею зв’язок: світлим і темним, людям і демонам, і тим, хто стоїть між ними.

Кассандра, яка трималася трохи осторонь, нарешті заговорила. Її голос видавав напругу слідчої, що раптом натрапила на факт, здатний зруйнувати цілісну картину світу.

– Якщо це так, чому ніхто про це не говорить? – запитала вона. – Чому навіть ті, хто вивчав історію і мав доступ до архівів, цього не знають?

Каель повернувся до неї, і м’якість зникла з його обличчя. Замість неї з’явилася твердість людини, яка надто довго берегла правду в тиші.

– Тому що історію переписали, – сказав він. – Після Великої Війни маги Ковену вписали себе в хроніки як героїв, а всіх інших оголосили ворогами. Вони знищили книги, що зберігали справжні свідчення, спалили бібліотеки й стратили тих, хто відмовився мовчати. Колись усі раси жили в одному світі: люди, ельфи, гноми, маги й демони. Від союзів між расами та демонами народжувалися напівдемони, здатні поєднувати світлу й темну магію. Саме вони стали Стражами Межі й підтримували баланс між силами. Згодом маги створили Ковен, оголосили демонічну магію злом і розпочали переслідування напівдемонів. Коли Стражі Межі стали на захист, а демони прийшли рятувати своїх дітей, Ковен назвав це нападом і оголосив війну. Після перемоги маги розділили світ, закривши шлях між вимірами, і закріпили власну версію подій як єдину істину. Частині напівдемонів вдалося врятуватися, дістатися цих земель і зберегти правду, яку Ковен намагався стерти назавжди..

Він подивився на Раеля й Ліару, і в цьому погляді світилася надія, яку він довго забороняв собі відчувати.

– Можливо, цей день настав і саме ви зможете зрушити те, що здавалося непорушним.

Раель відчув, як на плечі лягає тягар відповідальності. Разом із ним прийшло інше відчуття, майже забуте, і від того особливо болюче. Це була надія, яка не просила дозволу, а просто проростала.

– Навчиш мене? – запитав він, дивлячись Каелю в очі. – Навчиш користуватися демонічною магією так, щоб не душити її, а спрямовувати правильно?

Каель кивнув, і в його погляді читалася готовність передати те, що він беріг роками.