ГЛАВА 28. РОЗКОЛ КОВЕНУ

Святкування тривало до пізньої ночі, і храм ще довго не міг затихнути після того, що сталося в ритуальному колі. Маги виходили назовні групами, зупинялися на сходах і сперечалися так, ніби кожен намагався впіймати в словах те, що не вміщалося в голові. Дзеркало Правди показало шість життів – шість разів, коли дві душі знаходили одна одну й знову втрачали, а потім подарувало сьоме життя, у якому прокляття розірвалося. Для одних це було диво, яке нарешті повернуло Ковену совість. Для інших це прозвучало як удар у саму основу порядку, який вони називали захистом.

Раель відчував цю тріщину в настроях, коли вони з Ліарою йшли коридорами храму. Деякі погляди були холодними й настороженими, і навіть привітні обличчя не завжди усміхалися щиро. Шепіт за спиною не нагадував захоплення, бо він звучав підозріло, мов передсудний шурхіт. Ліара стиснула його руку й нахилилася ближче, щоб її почули тільки він і тиша між ними.
– Вони бояться, – прошепотіла вона.
– Я знаю, – відповів Раель. – Зміни завжди лякають, особливо тих, хто звик до старого порядку й називав його єдино можливим.

Вони дійшли до зали Ради, де мала відбутися остаточна церемонія: офіційне зняття всіх звинувачень і проголошення нового закону щодо напівдемонів. Проте напруга вдарила в обличчя одразу після того, як двері зачинилися за їхніми спинами. Верховна Ілларія сиділа на своєму місці, і втома на її обличчі виглядала так, ніби вона прожила цю ніч кілька разів поспіль. Селіна стояла збоку під охороною гвардійців, бо вона зізналася у вбивствах і мала постати перед судом, незалежно від того, як сьогодні змінився світ.

Найбільш тривожним було інше: половина крісел Ради залишалася порожньою, і ця порожнеча свідчила про небезпеку красномовніше за будь-які промови. Раель оглянув залу ще раз, переконуючись, що не помилився, а потім озвучив питання прямо.
– Де інші?
Ілларія подивилася на нього з тугою, яку вже не мала сил приховувати.
– Елара, Міра та ще троє членів Ради покинули храм годину тому, – сказала вона. – Вони відмовилися визнавати рішення про розрив прокляття.
Ліара відчула, як у грудях стискається тривога, і голос її став тихішим.
– Що це означає?
– Це означає розкол, – відповіла Ілларія. – Уперше за століття Рада Ковену розділилася. Половина підтримує нові закони, а половина вважає, що ми помилилися, дозволивши вам розірвати прокляття.

Ілларія підвелася й підійшла до вікна, звідки було видно Срібний Гай. Місто магів спало неспокійно: башти кіл і куполи орденів світилися слабким світлом оберегів, а на містках між кварталами мерехтіли сторожові руни. У цьому місті майже кожен був магом, але навіть серед магів існували ранги, кола, цехи й давні зв’язки, які тримали порядок так само міцно, як стіни тримали храм.
– Елара оголосила себе лідеркою опозиції, – сказала Ілларія, не відриваючи погляду від нічних вогнів. – Вона каже, що прокляття існувало не просто так і нібито захищало Ковен від надмірної сили напівдемонів. Тепер, коли його розірвано, ця сила, за її словами, вийде з-під контролю.

Раель відчув, як гнів піднімається в грудях, але він змусив себе не підвищувати голос, бо кожен зайвий звук у цій залі міг стати приводом для нової істерики.
– Вона бреше, – сказав він. – Прокляття не захищало нікого. Воно руйнувало життя.
– Я знаю, – відповіла Ілларія тихо. – Проте страх сильніший за логіку. Елара використовує цей страх, щоб зібрати прихильників, і я боюся, що вона не зупиниться на словах.

Вона обернулася до них, і в її голосі прозвучало попередження, якого не хочеться чути після перемоги.
– Сьогодні вночі вона скликала таємне засідання своєї фракції Ради. Мої джерела кажуть, що вона планує оголосити новий закон, екстрений, під приводом безпеки. Йдеться про тимчасове ув’язнення всіх напівдемонів, доки “ситуація не стабілізується”.
Ліара задихнулася, і в цьому короткому вдиху було більше жаху, ніж у криках натовпу.
– Вона хоче ув’язнити всіх нас? За що? За те, що прокляття розірване?
– За “потенційну загрозу”, – сказала Ілларія з гіркотою. – Вона переконує магів, що тепер, коли прокляття немає, напівдемони можуть з’єднуватися вільно. За її логікою кожен союз дає силу, яку Ковен нібито не зможе контролювати.

Селіна заговорила з місця, де стояла під охороною, і її голос не був виправданням, бо він звучав як досвід людини, яка знала Елару ближче, ніж хотілося б.
– Елара завжди була радикалом, – сказала вона. – Я знала, що вона не прийме це легко, але я не думала, що вона піде так далеко й спробує загнати весь Ковен у клітку.
Вона подивилася на Раеля й Ліару, і в її погляді було щось схоже на тривожну турботу.
– Ви маєте тікати. Зараз, доки вона не наказала заарештувати вас.
– Я не піду, – відповів Раель твердо. – Якщо ми втечемо, вона використає це як доказ, що ми небезпечні, і тоді вона зробить небезпечними всіх напівдемонів у чужих очах.

Він перевів погляд на Ілларію, бо тільки вона мала силу не лише говорити, а й наказувати.
– Що ви плануєте робити, Верховна?
Ілларія думала довго, і ця пауза була схожою на мить перед ударом дзвону. Потім вона заговорила так, ніби приймала рішення, яке або врятує Срібний Гай, або зламає його остаточно.
– Я скликаю Віче Ковену, – сказала вона. – Це буде відкрите зібрання всієї магічної спільноти Срібного Гаю: не тільки Ради, а й магів усіх кіл, представників орденів, цехів і служб, які тримають місто. Нехай рішення ухвалюють публічно голосуванням, і нехай це стане законом, за який стоятиме весь Ковен, а не лише титули.

Селіна заперечила відразу, не підвищуючи голосу, але її слова вдарили точно, бо вона вміла бачити чужі плани крізь маски.
– Елара не прийде на Віче добровільно. Вона знає, що програє публічне голосування, бо надто багато магів бачили Дзеркало Правди й відчули, скільки страждань принесло прокляття.
– Тоді я змушу її прийти, – відповіла Ілларія. – Я оголошую Віче обов’язковим для всіх членів Ради під загрозою позбавлення титулу та повноважень.