ГЛАВА 25. СУД

Світанок настав значно швидше, ніж Раель очікував. Він прокинувся від твердого стуку в двері, який лунав без пауз і не залишав простору для зволікань. Гвардійці прийшли супроводжувати його до храму, де мали розпочатися слухання. Раель умився, вдягнув офіційний одяг слідчого та зібрав записи, що підготував для суду.

Він зупинився на мить біля вікна й поглянув на долоню, де руна мерехтіла ледве помітним світлом. Ледь відчутне тепло нагадало, що Ліара також прокинулася й готується пережити те саме випробування. Це відчуття створювало ілюзію спокою, хоча глибоко всередині все стискалося від напруги.

«Сьогодні», — подумав він, дивлячись на місто, огорнуте ранковим серпанком. «Сьогодні вирішиться наше майбутнє».

Зала суду в храмі Ковену вражала величчю. Високі стелі з фресками, що зображали історію магії, прямі ряди лав для глядачів і підвищення для членів Ради створювали відчуття місця, де долі визначаються офіційно й безжально. Коли Раель зайшов усередину, зала вже була заповнена. Шепіт переходив у гул, і в кожному погляді читалися страх, цікавість або готовність до осуду.

Верховна Ілларія сиділа на центральному кріслі підвищення, і суворість її обличчя підсилювала атмосферу напруги. Ліворуч розмістилися Елара та Міра, праворуч — Селіна. Інші члени Ради заповнювали решту місць, утворюючи майже коло, у центрі якого стояли долі двох людей.

Раель підійшов до столу, призначеного для нього як слідчого обвинуваченого. Він розклав записи, звірив порядок викладу фактів і чекав. Усередині відчувалося знайоме напруження перед боєм, хоча цього разу він знав: бореться не лише за істину у справі, а й за життя.

Двері за його спиною відчинилися знову, і зала миттєво змінила шепіт на насторожену тишу. Ліару ввели двоє гвардійців. Вона була в білій сукні, що контрастувала з темрявою приміщення, і цей контраст створював враження крихкості, яка приховувала непохитність. Її волосся спадало на плечі темною хвилею, а руки були скуто магічними кайданами — ознакою того, що Рада хоче продемонструвати контроль навіть над тими, хто не чинить опору.

Попри кайдани, Ліара тримала голову високо. Її кроки залишалися рівними, а погляд точно знайшов Раеля, щойно вона з’явилася в залі. У її очах спалахнуло тепло, яке він відчув майже фізично. Її губи ледь ворухнулися, формуючи слово, непомітне для інших, проте абсолютно зрозуміле для нього: «Разом». Раель відповів тим самим рухом — так само мовчки, проте впевнено.

Ліару посадили за стіл поруч із Раелем. Відстань між ними була достатньою, щоб Рада могла підкреслити свою владу, проте дозволяла їм бачити кожен вираз обличчя одне одного. Ця близькість підтримувала відчуття єдності, навіть коли вони не могли доторкнутися.

Верховна Ілларія підвелася, і зала миттєво завмерла. Її голос лунав чітко та рівно, немов відточений роками вимови вироків.
— Засідання Ради Ковену оголошується відкритим. Сьогодні ми розглянемо дві справи. Перша стосується Ліари Морен, звинуваченої у вбивствах Майстра Торена та Майстра Корвіна. Друга — слідчого Раеля Мордена, звинуваченого в активації забороненої магії, відомої як печатка зв’язку.

Вона зробила паузу, дозволяючи натовпу осмислити вагу цих слів. Тиша стала ще важчою, і в цій тиші відчувалося очікування вироку, а не розгляду.
— Обидва підсудні мають право захищати себе та представляти докази. Проте Рада ухвалює остаточне рішення, і його буде виконано негайно.

Раель підвівся. Він не хотів виглядати зухвало, проте розумів: цей момент визначає тон усього суду.
— Верховна Ілларіє, прошу дозволу представити докази, які змінюють розуміння цієї справи. Маю на увазі докази щодо справжнього вбивці, походження прокляття та артефакта, що здатен розірвати його.

Зала відреагувала вибухом голосів. Люди підводилися з місць, сперечалися між собою, намагаючись збагнути, чи має право обвинувачений слідчий робити такі гучні заяви. Верховна Ілларія підняла руку, і шум поступово стих, перетворився на короткі уривчасті подихи й стримані вигуки.

— Продовжуйте, слідчий Морден, — сказала вона рівним тоном. — Проте майте на увазі: якщо ваші докази виявляться недостатніми, ситуація погіршить ваш власний становище.

Раель кивнув, обернувся до зали та заговорив голосом, позбавленим тремтіння.
— Вбивства Торена та Корвіна не були випадковими. Обидва працювали над дослідженням прокляття, відомого як прокляття Розлучення. Це прокляття наклали на Селію Даркрей та всіх, хто має демонічну кров після неї.

Він перевів погляд на Селіну. Її вираз залишався стриманим, проте в глибині очей майнула ледь помітна напруга — тінь реакції, яку вона намагалася приховати.
— Торен та Корвін знайшли артефакт, створений Селією перед стратою, — продовжив Раель. — Медальйон, у якому зберігався механізм для розриву прокляття. Їх убили ті, хто прагнув приховати існування артефакта та зберегти силу прокляття незмінною.

Міра підвелася різко, немов слова Раеля вдарили її особисто.
— Де докази вашого твердження? Якщо говорите про артефакт, покажіть його Раді.

Кассандра Грей вийшла вперед, тримаючи загорнутий у темну тканину предмет. Вона розгорнула тканину обережно, оголюючи кам’яний медальйон, покритий рунами, що мерехтіли червонуватим сяйвом. Енергія, яка виходила від артефакта, викликала хвилю напруження серед присутніх — навіть ті, хто не мав магічного чуття, відчули її силу.

Зала поступово затихла. У поглядах з’явилися страх, благоговіння та недовіра. Верховна Ілларія нахилилася вперед, придивилася уважно й заговорила спокійно, хоча її голос злегка затремтів.
— Це справді давня демонічна магія. Проте як довести, що цей медальйон пов’язаний із прокляттям?