ГЛАВА 22. АРТЕФАКТ, ЩО ЗМІНЮЄ ВСЕ

Наступного ранку Раель отримав несподіване повідомлення від Ради. До його дверей прийшла гінець і передала записку, запечатану особистою печаткою Верховної Ілларії. Він відразу впізнав цей знак, обережно зламав шар воску й розгорнув тонкий аркуш.

«Шановний слідчий Морден. Новий слідчий, призначений Радою для розслідування вбивств, виявив додаткові докази в будинку Майстра Корвіна. Ваша присутність потрібна для їхнього огляду сьогодні о десятій годині. Гвардієць супроводжуватиме вас протягом усього часу. З повагою, Верховна Ілларія».

Раель нахмурився і ще раз уважно перечитав рядки. Він міркував про те, які саме додаткові докази могли з’явитися саме тепер і чому новий слідчий наполягає на його присутності, адже раніше Рада робила все можливе, щоб відсторонити його від цієї справи.

Попри всі сумніви, він не розглядав можливості відмови, оскільки мав справу з офіційною вимогою. Ігнорування такого наказу перетворило б його на порушника власних обов’язків і дало б Раді ще один привід тиснути на нього.

О десятій годині він стояв біля будинку Корвіна разом із гвардійцем, який мав супроводжувати його від моменту ухвалення рішення Ради. Похмурий ранок підкреслював тривогу, що накопичилася в ньому за останні дні. Біля входу чекала нова слідча — жінка років п’ятдесяти, у темній стриманій мантії. Її холодні сірі очі оцінювали кожен рух Раеля, ніби зважували, наскільки він може завадити або допомогти.

— Слідчий Морден, — привіталася вона офіційним тоном. — Дякую, що з’явилися вчасно. Мене звати Кассандра Грей. Рада доручила мені завершити ваше розслідування.

Раель відповів стриманим кивком і намагався зрозуміти, чи відчуває від неї приховану ворожість, чи вона просто дотримується суворого професійного стилю.

— Що ви знайшли? — запитав він, не бажаючи витрачати час на формальності.

Кассандра жестом запросила його всередину будинку. Корвін жив доволі скромно, тож простір зустрів їх тишею та легким запахом старих книг. Кімнати вміщували лише необхідні меблі, проте полиці були заповнені томами з різних галузей магії. На стінах висіли портрети учнів Майстра, які нагадували про його багаторічну роботу в академії та покоління молодих магів, що вийшли з-під його опіки.

— Під час первинного огляду ми зосередили увагу на місці смерті, — пояснила Кассандра, коли вони перейшли до коридору, що вів униз. — Один із гвардійців вирішив обстежити підвал і відчув там енергетичну аномалію, яку ми спершу не врахували. Саме вона й привела нас до цієї знахідки.

Вони почали спускатися тісними темними сходами. Кроки луною відбивалися від кам’яних стін, а повітря ставало холоднішим, ніби підвал зберігав не лише речі, а й мовчазні сліди давніх ритуалів. Простір унизу виявився невеликим і захаращеним: старі скрині, банки з висохлими реагентами, поламані інструменти для плетіння заклять — усе це створювало враження забутого складу, куди майстер давно не заглядав.

Раель оглянув кімнату уважніше і помітив у дальньому кутку щось, що різко контрастувало з безладом. За стосом коробок на підлозі тьмяно світилася руна, ніби хтось залишив її як пастку або охоронний знак. Її сяйво було настільки слабким, що світло ледь помітно переливалося по вигравіруваних лініях.

— Це захисне заклинання, — сказала Кассандра, підходячи ближче. — Дуже старе і сильно сплетене. Корвін явно приховував щось тут і не бажав, щоб хтось знайшов це випадково.

Кассандра промовила контрзаклинання, і руна втратила сяйво, ніби її раптово позбавили джерела живлення. Камінь під ногами тихо клацнув, після чого з’ясувалося, що підлога має приховану порожнину. Невелика кришка з темного дерева відділяла кімнату від схованки, яку майстер зберігав у повній таємниці.

Раель присів і відкрив кришку з максимальною обережністю, очікуючи побачити будь-що — від магічних нотаток до небезпечних реагентів. Усередині лежав предмет, загорнутий у чорну щільну тканину. Тиша в підвалі стала напруженою, наче повітря відчуло небезпеку разом із ним.

Він обережно розгорнув тканину, і подих утнувся в грудях. У схованці лежав медальйон, вирізьблений із каменю, важкий і холодний на вигляд. Руни вкривали його поверхню щільним мереживом, а тьмяне червонувате світло пробивалося крізь заглиблення, ніби артефакт зберігав у собі заспану, проте жорстку силу. Кутові краї створювали враження, що цей медальйон є лише частиною більшого механізму.

Демон усередині Раеля відгукнувся відразу — тихим, глибоким рухом, схожим на відлуння давнього інстинкту впізнавання. У його свідомості спалахнула впевненість: перед ним демонічна магія, надзвичайно стара й небезпечна, створена не для навчання, а для впливу на долі.

— Що це? — запитала Кассандра. Її голос залишався рівним, проте погляд видавав справжній острах. Вона дивилася на артефакт так, ніби перед нею лежав не камінь, а жива істота, здатна прокинутися будь-якої миті.

— Це артефакт, — відповів Раель хрипким голосом. — Демонічний. Дуже давній і надзвичайно потужний.

Він простягнув руку й торкнувся медальйона лише кінчиками пальців. Сила вдарила в нього миттєво — камінь випустив спалах жару, такий різкий і концентрований, що шкіра на пальцях обпеклася за долю секунди. Раель відсмикнув руку й зціпив зуби, стримуючи біль, який неприємно пульсував у долоні.

— Не торкайтеся його голими руками, — попередив він, дивлячись на Кассандру. — Магія в цьому камені надто насичена. Вона завдає шкоди тому, хто не має демонічної витривалості.