ГЛАВА 18. ЛЕГЕНДА ПРО ПРОКЛЯТТЯ

Вони повернулися до заїзду, коли сонце вже стояло високо. Раель ніс кілька книг, узятих у підвальній бібліотеці, - Торвальд дозволив, щойно Ліара пояснила, що ці тексти потрібні для розслідування. Старий бібліотекар подивився на них довго, з тією особливою мовчазною увагою, що приховує більше, ніж дозволяє промовити вголос.

У кімнаті Раеля вони розклали книги на столі й почали впорядковано переглядати матеріали, шукаючи все, що стосувалося Селіни, Торена й Селії, а також заборонених союзів. Годинник на стіні відмірював час вперто й рівно. До завершення доби, відведеної Радою, залишалося менше дванадцяти годин.

Раель переглядав демонічні тексти, вивчаючи давні закони та опис давніх контактів між демонами й відьмами. Ліара тим часом поринула в історичні записи Ковену, намагаючись знайти будь-яку згадку про Селію.

І саме тоді вона натрапила на щось надзвичайне.

Маленька потерта книга в коричневій палітурці лежала між товстими фоліантами так, ніби сама хотіла залишитися непоміченою. На обкладинці не було жодного підпису. Усередині ж виявився рукописний текст, написаний чорнилом, яке поблякло з часом. Почерк був старомодним, рвучким, проте Ліара впізнала його одразу.

Почерк її бабусі.

Серце забилося швидше, коли вона обережно розгорнула сторінку. Перша фраза була проста й разюча:

«Особистий щоденник Ельвіри Морен. Рік 312. Для тих, хто шукатиме правду».

Ліара на мить заплющила очі. Бабуся сховала цей щоденник у закритому відділі, певно передчуваючи, що одного дня саме вона, Ліара, знайде його. Можливо, цей момент настав саме тепер.

Подих став важким. Вона перегорнула сторінку.

«Сьогодні дізналася про смерть Селії Даркрей. Ковен оголосив, що вона зникла під час дослідження руїн. Та я знаю правду: її стратили. Причина одна - демонічна кров, яку вона змушена була приховувати все життя».

«Торен прийшов до мене тієї ночі. Не зломлений, а сповнений болю і люті. Він розповів, як Селія зізналася йому про свою кров до шлюбу. Як боялася втратити його через правду, а він, навпаки, полюбив її ще сильніше. Вони взяли шлюб, поєднавши долі не лише серцями, а й обітницею захищати одне одного».

«Коли Рада дізналася, усе вирішилося за одну ніч. Арешт. Закрите засідання. Торена відсторонили від процесу і не залишили жодного шансу боротися за дружину».

«Селію стратили на світанку. Та на цьому знущання не завершилися. Жриці Ради провели ритуал і наклали прокляття на всіх, хто носить демонічну кров. Вони назвали це способом захистити порядок. Насправді це була помста. Їхні голоси звучали холодно, коли вони проголошували вирок усім майбутнім закоханим, чиї душі поєднає заборонене кохання».

«Суть прокляття така: душі, що мали зв’язок усупереч законам, будуть розриватися знову і знову. У кожному наступному житті вони зустрінуться, впізнають одна одну, однак обставини роз’єднають їх - страх, смерть, війна, заборони. І так триватиме, доки не з’явиться пара, здатна обрати любов попри все».

«Я відчуваю дію цього закляття тут, у Срібному Гаю. Воно торкається кожного, хто має демонічну кров, особливо тих, чиї душі колись були пов’язані. Я боюся за свою онуку. Якщо вона знайде того, кого шукала крізь життя, їй доведеться робити вибір. Не знаю, чи буде вона готова».

Коли Ліара закрила щоденник, руки тремтіли. Сліз вона не приховувала.

Раель одразу опинився поруч.

- Що сталося? - запитав він, і в голосі звучала тривога.

Вона подала йому книгу мовчки. Раель прочитав усе, і вираз його обличчя змінився.

Коли він закрив щоденник, у кімнаті панувала тиша, яка тиснула, як важка завіса.

- Прокляття наклала Рада, - промовив він

- Вони покарали любов… і всіх, хто колись відчуватиме так само, - прошепотіла Ліара. 

Раель узяв її за руки, і руни на їхніх долонях засвітилися м’яким світлом.

- Це не просто чиїсь давні історії, - сказав він тихо. - Це наші. Ми вже зустрічалися. І не один раз. Прокляття розривало нас у кожному житті.

- Як довго? - спитала вона, ледве дихаючи. - Скільки разів ми вже втрачали одне одного?

- Достатньо, щоб кожна частина моєї душі впізнала вас одразу, - відповів Раель. - Пам’ять може мовчати, але сутність - ні.

Він поцілував її долоню там, де світилась руна.

- Цього разу все буде інакше, - сказав упевнено. - Тепер ми знаємо, що саме розривало нас  і знаємо, як боротися.

Ліара ледь усміхнулася крізь сльози.

Та саме в цю мить гінець приніс лист. Запечатаний печаткою Ради.

Раель прочитав - і побілів.

Вона взяла лист у нього з рук.

«Якщо до світанку не буде доведено невинність Ліари Морен, вона буде заарештована. Слідчий Морден буде усунений від справи».

- Світанок… - прошепотіла Ліара.

- Ми встигнемо, - відповів Раель твердо. - Спочатку ритуал. Потім знайдемо Селіну. Вона не могла піти далеко.