ГЛАВА 16. ДРУГЕ ВБИВСТВО: СТАВКИ ПІДВИЩУЮТЬСЯ

Світло від дзеркала поступово згасало, коли в двері кімнати Ліари раптово постукали. Голосно, наполегливо, тривожно.

Раель і Ліара відсмикнули руки від поверхні одночасно, так і не встигнувши побачити жодного спогаду. Дзеркало мерехнуло востаннє й стало звичайним.

– Ліаро! – голос Даріуса за дверима був сповнений паніки. – Відчини! Негайно!

Ліара кинулася до виходу й відчинила. Батько стояв на порозі блідий, очі широко розкриті від жаху. За ним – Ельра, притискаючи хустинку до рота, ніби стримувала крик.

– Що сталося? – запитала Ліара, відчуваючи, як холод повзе вздовж хребта.

– Ще одне вбивство, – прошепотів Даріус. – Щойно прийшов гонець від Ради. Тіло знайшли приблизно годину тому.

Раель вийшов із тіні за її спиною.

– Кого?

Даріус подивився на нього, і в погляді змішалися страх та відчай.

– Майстер Корвін. Один із небагатьох, хто публічно виступав на підтримку Ліари. На Раді казав, що звинувачення безпідставні.

У Ліари підкосилися ноги. Корвін. Добрий старий маг, який завжди вітався з нею на вулиці, розпитував про здоров’я, ніколи не дивився зверхньо. Один із небагатьох, хто не боявся показати, що вірить у неї.

І тепер він мертвий.

– Рада викликає вас обох, – продовжив Даріус, переводячи погляд із доньки на Раеля. – Негайно. На місце злочину.

Площа біля храму Ковену була заповнена людьми, коли вони прибули. Гвардійці стримували натовп, але це не заважало шепоту ширитися, мов вогонь у сухому лісі.

Раель і Ліара прямували стежкою між людьми, відчуваючи на собі погляди – підозріливі, осудливі, злякані. Хтось не надто криючись шепотів:

– Вона тут. Та сама. Підозрювана. Чому її досі не замкнули?

– Слідчий її прикриває. Уже давно втратив об’єктивність.

– Може, вона й справді винна? Подивіться, як тримається – ніби це її не стосується.

Ліара стискала кулаки, змушуючи себе не реагувати. Раель ішов поруч, його рука ледь торкалася її спини – тихий жест підтримки, нагадування, що вона не одна.

Тіло лежало на сходах храму – місце більш ніж промовисте. Майстер Корвін, літній чоловік років шістдесяти, у білій мантії члена Ковену, розкинув руки, очі застигли, втупившись у небо.

Верховна Ілларія стояла біля тіла разом із Радою. Коли Раель і Ліара підійшли, вона обернулася; погляд її був холодним і втомленим водночас.

– Слідчий Морден. Ліаро Морен. Ви запізнилися, – промовила вона.

– Вибачте, Верховна, – ввічливо відповів Раель. – Ми вирушили відразу, щойно отримали звістку.

Елара зробила крок вперед; у голосі бриніла жорсткість:

– Друге вбивство за тиждень. Той самий почерк і жодних явних магічних слідів. – Вона перевела погляд на Ліару. – І знову жертва так чи інакше пов’язана з вами, пані Морен.

Ліара підняла голову, зустрічаючи їхній осуд прямим поглядом.

– Майстер Корвін був порядною людиною, – сказала вона рівно. – Він не боявся говорити те, у що вірив. Його смерть удар для всього Ковену. ​​​​​​​Але до його смерті я не причетна. Так само, як і до загибелі Майстра Торена.

– Ви не можете підтвердити, де перебували останні години, – втрутилася Міра.

Ліара вже відкрила рота, але Раель заговорив першим:

– Вона була вдома, в своїй кімнаті. Я був там також. Її батьки застали нас обох, коли повернулися з повідомленням про вбивство.

Міра криво всміхнулася.

– Дуже зручно. Єдиний свідок – людина, яка вже поставила на кін власну репутацію, захищаючи її. Вибачте, слідчий Морден, але ваше слово в цій справі дедалі менше важить.

Раель ступив уперед, у його очах на мить спалахнув червоний відтінок.

– Моє слово як слідчого, призначеного Радою, буде мати силу, доки Рада офіційно не усуне мене від справи, – сказав він твердо. – Я заявляю: у момент убивства Ліара Морен перебувала зі мною й не могла скоїти цей злочин.

Елара вже розкрила рот для відповіді, але Верховна Ілларія підняла руку, вимагаючи тиші.

– Досить, – сказала вона. – Слідчий Морден, огляньте тіло й повідомте, що можете сказати.

Раель опустився поруч із Корвіном і дозволив своєму дару розгорнутися. Уважно провів рукою над тілом, зосереджуючись на шиї.

Ось воно. Та сама ледь помітна пляма трохи нижче вуха – маленьке потемніння, розміром із подушечку пальця.

Він підвівся.

– Повтор тієї ж схеми, – підтвердив. – Використано демонічну силу для миттєвої зупинки серця. Швидко, практично безболісно, з мінімальними слідами.

– Демонічна сила, – повторила Селіна, і в її голосі бриніла крижана нота. – Нею володіють напівдемони: ви, пане Морден, і Ліара Морен.

Раель напружив щелепи, стримуючи гнів.

– І як ті, про кого Рада «забула» сказати місту, – відрізав він. – Якщо істина про демонічну кров родини Морен була прихована, хто знає, скільки таких історій у Срібному Гаю.