ГЛАВА 14. НІЧНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ: КОЛИ ТЕМРЯВА ЗБЛИЖУЄ

Кімната в заїзді була невеликою, проте затишною. У каміні тихо палахкотів вогонь, кидаючи м’які відблиски на стіни й стелю. Ліара сиділа на краю ліжка, обійнявши коліна й дивлячись у полум’я так, ніби шукала там відповіді. Раель стояв біля вікна, спершися плечем об раму, спостерігаючи за містом, що повільно занурювалося в ніч.

Вони мовчали довго. Після всього, що сталося на площі, будь-які слова здавалися зайвими. Тиша не тиснула - вона давала простір думкам.

Нарешті Ліара порушила мовчання:

- Ми так і не провели ритуал.

Раель обернувся, повільно відводячи погляд від темних контурів дахів.

- Знаю. Після сьогоднішніх подій це було б надто важко. Ви й так витримали більше, ніж могли.

Легка, майже втомлена усмішка торкнулася вуст Ліари.

- За один день дізнатися, що маю демонічну кров, як батьки приховували правду все життя, а також що мене офіційно назвали головною підозрюваною у вбивстві - вона видихнула. - Так, цей день був надто щедрим на новини.

Раель підійшов ближче й сів поруч, залишивши між ними символічну відстань.

- Мені шкода. Якби здогадався, що Рада ухвалить рішення так швидко, я б попередив вас про підозри і розповів про знахідку в підвалі.

- Ви нічого не могли змінити, - сказала Ліара тихо. - Але тепер хоч зрозуміло, чому мій дар завжди був сильнішим за інших і через що я відчувала себе чужою серед своїх. І тепер знаю причину, через яку магія не працює на вас.

- Демонічна кров відчуває демонічну кров, - відповів Раель. - Навіть якщо розум не усвідомлює цього одразу.

Вона задумливо глянула на нього.

- Ви знали про себе з дитинства?

- Так. - У голосі Раеля з’явилася хрипка теплота. - Мати вважала, що правда робить сильнішим. Вона не приховувала від мене нічого.

- Вона була мудрою.

- Була, - тихо повторив він. - Її не стало, коли мені було п’ятнадцять. Мисливці на демонів знайшли нас. Вона прикрила мене собою.

Рука Ліари несвідомо ковзнула до його руки і легко торкнулася.

- Мені дуже шкода - прошепотіла вона. - Ви не заслуговували такого.

Раель стис її пальці у відповідь - м’яко, обережно.

- Те, що сталося, не зітреш. Але воно сформувало мене. Саме тому я став слідчим. Хотів допомагати тим, кого звинувачують через походження, а також тим, кому не дають шансу пояснити, ким вони є насправді.

- І тому ви захистили мене сьогодні, - сказала Ліара. - Побачили у мені близьке.

- Є й інша причина, - відповів він тихо. - Я відчуваю вашу невинність. Це глибше за логіку. Світ без вас здається неправильним.

Вона різко відвела погляд, приховуючи хвилювання, і підійшла до вікна.

- Ми не можемо чекати, поки Рада сама вирішить, хто винен. Треба діяти. Поки справжній убивця вільний, підозра висітиме на мені.

- Що пропонуєш? - запитав Раель.

Ліара розвернулася до нього з новою рішучістю.

- Провести власне розслідування. Уночі, коли всі відпочивають. Оглянути площу, а потім будинок Торена.

- Це порушення протоколу, - сказав Раель, але в голосі не було справжнього спротиву.

- Наше життя вже не вкладається в жодні протоколи.

Він кивнув.

- Добре. Почнемо з площі.

Вони переодяглися в темний одяг, що не привертав уваги. Раель зібрав необхідне для розслідування: магічні кристали для виявлення залишкової енергії, записник, ніж - на випадок небезпеки.

Коли вони вийшли із заїзду, місто вже спало. Вулиці спорожніли, лише магічні ліхтарі кидали на бруківку м’яке світло. Місяць висів високо над дахами, обгортаючи все холодним сріблом.

Вони йшли поруч, майже не торкаючись одне одного, але відчуваючи сусідство. Слов не було потрібно.

Площа зустріла їх тишею та шепотом фонтану. Вода тихо стікала в кам’яний басейн, віддзеркалюючи нічне небо. Місце, де знайшли тіло Торена, досі позначалося магічним колом — захистом, покликаним берегти докази.

Раель підійшов до межі, прошепотів коротке заклинання. Сяйво кола згасло, пропускаючи їх усередину.

- Що саме ви хотіли тут побачити? - запитала Ліара.

- Не впевнений, - чесно відповів він. - Мати казала: правда завжди лишає слід. Навіть якщо його намагаються сховати.

Він дістав кристал, активував його. Блакитне світло наповнило простір, ковзаючи по плитах, крайках фонтану, стінах навколо, шукаючи залишки магії.

Жодної реакції.

- Надто чисто, - тихо промовив Раель. - Так не буває. Хтось дуже старався замести сліди. І саме це вже підозріло.

Ліара заплющила очі, дозволяючи своєму дару розгорнутися. Глибокий вдих. Вода. Камінь. Легкий аромат квітів із садів неподалік.

І ще щось. Гіркий присмак емоції.

- Тут довго перебував хтось, хто боявся. Дуже сильно. І задовго до смерті Торена.

- Отже, вбивство планували.

Раель зробив кілька позначок у записнику.

- Гаразд. Перейдемо до другого пункту. Будинок Торена.

Дорога на околицю зайняла небагато часу. Дім Майстра височів над іншими - світлий камінь стін, мов застигле світло, темний сад навколо й жодного вогника у вікнах. На дверях тьмяно сяяв знак опечатування, накладений Радою.