ГЛАВА 12 ПРАВДА, ЩО СТАЄ НЕБЕЗПЕЧНОЮ

Раель повернувся до заїзду тоді, коли сонце вже повільно схилялося до обрію. Сад жасмину залишився позаду, проте запах не розвіявся, тримаючись на його шкірі й одязі, немов магічний слід. Він не міг відірвати думок від Ліари, від її погляду, дотику, слів, які пролунали так щиро й болісно водночас. Від тієї миті, коли вона вимовила: «Це ви. Той, кого я чекала», світ перестав здаватися зрозумілим.

Демонічна частина всередині нього співала тріумфально, ніби чекала цього злиття душ крізь життя. Проте людська половина нагадувала про обов’язок. Він прибув до Срібного Гаю заради розслідування, а не через давні зв’язки, про які не знав до сьогодні. Вбивцю треба знайти, і чим швидше він це зробить, тим швидше зможе зосередитися на тому, що справді має значення – на Ліарі, проклятті та їхньому майбутньому.

Він увійшов до своєї кімнати, стягнув плащ і кинув його на ліжко. На столі лежали записи, які він зробив за ці дні. Раель перегорнув сторінки повільно, уважно вчитуючись у кожну деталь.

Майстер Торен, мертвий три дні. Ніяких ран, серце зупинилося раптово. Ледь помітний слід демонічної енергії, майже стертий. Вкрадений місяць тому артефакт – медальйон із рунами, які заборонено використовувати в Ковені.

І Ліара Морен – остання, хто бачив Торена живим. Її викликали до Ради, бо Торен наполягав на шлюбі й тиснув на неї. На перший погляд – мотив. Можливість також була. Це виглядало логічно.

Проте дар Раеля не давав йому повірити в її причетність. Він не міг прочитати її, проте з першої зустрічі знав: вона не вбивця. Це знання йшло глибше, ніж будь-яка магія чи логіка.

«Чому я так певен? – подумав він, вдивляючись у записи. – Мій дар не працює на неї. Проте я знаю, що вона невинна. Звідки ця впевненість?»

Відповідь піднялася з глибини його сутності, звідти, де панував демон: її душа знайома йому. Не з цього життя – з минулих. І жодного разу вона не була темною.

Раель різко вирівнявся, примушуючи себе відкинути інстинкти. У цій справі потрібні докази, а не відчуття.

До ритуалу залишалося дві години. Він мусив використати час, щоб ще раз оглянути тіло, цього разу уважніше.

Будинок Ради був тихим, бо маги вже розійшлися. Лише охорона та кілька службовців лишилися на нічну чергу. Раель рухався коридорами швидко й мовчки, поки не дістався до підвалу, де зберігали тіла.

Біля дверей стояв молодий маг, Кейл. Він кивнув Раелю, впізнавши його.

– Вам потрібно знову оглянути тіло? – запитав він.

– Так. Я маю перевірити дещо, – відповів Раель.

У холодній кімнаті, освітленій блакитним сяйвом кристалів, на кам’яному столі лежало тіло Майстра Торена. Обличчя спокійне, майже мирне.

Раель обережно відкинув тканину й провів долонею над тілом, не торкаючись. Його дар розкрився ширше, ніж під час першого огляду. Він рухався повільно: голова, груди, живіт – нічого.

А потім відчув це.

Ледь помітний залишок енергії над шиєю. Не магічної – демонічної. Старої, майже розсіяної, але достатньо потужної, щоб залишити слід.

Раель нахилився ближче. Трохи нижче вуха він побачив тонку темну плямку – слід дотику. Фізичний слід, який не мав жодного відношення до магії.

Коли він торкнувся його кінчиками пальців, дар спалахнув. Образи накрили його хвилею: темна постать позаду Торена; рука, що торкається шиї; енергія, що входить у тіло й миттєво зупиняє серце. Чиста демонічна сила.

Раель відсмикнув руку, намагаючись упорядкувати дихання. Тепер він знав: убивця – не відьма. Хтось із його світу.

«Проте як демон потрапив у Срібний Гай? Бар’єри неможливо перетнути без дозволу Ради».

Він зрозумів відповідь одразу: напівдемон. Поєднання відьомської та демонічної крові здатне замаскувати темну складову настільки глибоко, що захисні структури міста не розпізнають її. Саме завдяки цьому він сам зміг увійти до Срібного Гаю без опору бар’єрів.

Якщо в місті є напівдемон-вбивця, тоді Рада підозрюватиме його ще більше. Проте приховувати це він не може.

Через двадцять хвилин Раель стояв у залі Ради. Перед ним сиділи Елара, Міра та Селіна. Верховна Ілларія стояла біля вікна.

– Я знайшов слід, який пропустили, – почав Раель, тримаючи записи. – На шиї Торена є ознака демонічної енергії. Вбивця використав силу, яка зупинила серце миттєво.

Рада мовчала. Міра глянула на нього з підозрою.

– Ви впевнені, що це демон? – запитала вона.

– Абсолютно. Проте не повнокровний. Бар’єри не пропустили б. Це був напівдемон.

Селіна різко підвела голову, проте в її очах з’явилася тінь.

– Серед жителів немає напівдемонів, – сказала вона.

Дар Раеля спрацював. Брехня.

– Ви впевнені? – запитав він тихо.

Елара повернулася до Селіни.

– Говоріть.

Селіна довго мовчала, а потім зітхнула.

– Є один. Даріус Морен.

Усі погляди звернулися до Раеля. Йому здавалося, що світ навколо перемістився.