ГЛАВА 6. СЛІДЧИЙ

Будинок Ради височів над площею, величний і холодний, з білого каменю, що мерехтів на сонці. Колони підтримували високий дах, на якому сяяли срібні руни захисту. Сріблястий плющ обплітав стіни, живий і магічний, рухався ледь помітно, ніби будівля дихала.

Раель стояв біля входу, дивлячись на масивні двері з темного дерева, прикрашені стародавніми символами. Стиснув валізу міцніше, вдихнув глибше, намагаючись зібратися. Демон усередині ще відгукувався тривожним гулом, нагадуючи про дівчину з площі, але Раель силою відсунув ці думки вбік.

"Зосередься, - тихо наказав собі. - Ти тут через справу, через розслідування, а не заради дівчини, яку бачив одну мить". Навіть у власних думках це звучало не до кінця щиро.

Двері відчинилися беззвучно, і на порозі з’явився молодий чоловік у сірій мантії з емблемою Ради на грудях. Обличчя було кругле, доброзичливе, в очах жила уважність і прихована напруга.

- Слідчий Морден? - запитав він, коротко вклонившись. - Я Торін, помічник Ради. Мене призначили супроводжувати вас під час розслідування. Прошу, ходімо.

Раель кивнув і переступив поріг. Усередині панувала прохолода, незважаючи на тепло надворі. Високі стелі вкривали фрески із зображеннями давніх відьом та ритуалів, підлога з білого мармуру відлунювала кожен крок. Крізь вітражі на вікнах падало кольорове світло, розсипаючись синіми, червоними та золотими плямами.

Торін швидким, але не метушливим кроком вів його довгими коридорами. Вони минали кімнати з відчиненими дверима, де маги схилялися над сувоями й документами; повз темні портрети минулих членів Ради, чиї погляди, здавалося, проводжали кожен рух.

- Рада вже зібралася, - пояснив Торін, не обертаючись. - Вони чекають вас у Великому залі. Там також присутні кілька впливових членів Ковену та Верховна Ілларія.

Раель слухав, одночасно дозволяючи своєму дару оцінити супутника. Напруга в рухах, невеликі жести - Торін час від часу смикав мантію, погляд ковзав убік. Страх змішувався з цікавістю: він остерігався напівдемона, але водночас прагнув роздивитися його ближче.

Вони зупинилися біля високих подвійних дверей, оздоблених срібними рунами. Торін обернувся, в очах спалахнула тінь співчуття.

- Будьте готові, пане Морден. Рада не з тих, хто легко довіряє. Особливо тепер.

- Розумію, - відповів Раель тихо. - Дякую.

Торін поклав долоню на двері, руни спалахнули, і стулки повільно розійшлися в сторони.

Великий зал Ради вражав простором. Високі стелі тримали масивні колони, вітражі зображали історію Срібного Гаю: заснування міста, перших Верховних, битви з демонами. Під мармуровою підлогою срібні вкраплення складалися у складні візерунки, що пульсували ледь помітним сяйвом.

У центрі стояв довгий стіл з темного дуба. За ним сиділи три жінки в білих мантіях зі срібною вишивкою, Рада відьом Срібного Гаю.

Посередині - Елара, голова Ради. Жінка близько п’ятдесяти років, із загостреними рисами обличчя і бурштиновими очима. Темне волосся зі сивиною було зібране в тугий вузол. У руці вона тримала церемоніальний жезл, символ влади, здатний підкорити навіть Верховну.

Ліворуч сиділа Міра, молодша, з рудим волоссям і зеленими очима, які дивилися на Раеля без жодної маски прихильності. Праворуч - Селіна, найстарша, зігнута роками, з сивим волоссям і поглядом настільки гострим, що здавалося, він пронизує наскрізь.

Трохи позаду, окремо від столу, стояла жінка у фіолетовій мантії із золотими рунами. Верховна Ілларія була високою, з довгим чорним волоссям і очима рідкісного фіолетового відтінку. Вона мовчала, придивляючись до нього уважно.

Раель відзначив усіх, та погляд ковзнув далі, шукаючи знайоме. Серед магів і старших Ковену він побачив її.

Ліара стояла трохи осторонь, поруч із подружжям середнього віку. Чоловік у темній мантії з суворим виразом обличчя - батько. Жінка в блідо-блакитній сукні, з темним волоссям, схожим на доччине, - мати.

Ліара дивилася прямо на нього. В її очах жило те саме здивування, що й на площі, до нього додалися тривога і обережна надія.

Їхні погляди зустрілися, і Раель відчув знайоме провалля. Дар знову замовк - там, де завжди була чітка відповідь, панувала тиша. Всередині водночас виникла інша певність, без жодних аргументів: ця дівчина пов’язана з тим, що відбувається в Срібному Гаю, значно глибше, ніж виглядає на перший погляд.

- Слідчий Морден, - голос Елари, рівний і холодний, розрізав повітря. - Ласкаво просимо до Срібного Гаю. Сподіваємося, дорога не була надто виснажливою.

Раель відвів погляд від Ліари, зосередившись на Раді. Підійшов до столу й коротко вклонився.

- Голово Еларо, шановні члени Ради, Верховна Ілларіє, - він кивнув кожній із них. - Дякую за довіру. Дорога була довгою, та я готовий почати розслідування.

Елара ледь помітно кивнула і жестом запропонувала йому сісти. Він опустився на стілець навпроти, поставив валізу біля ніг, дістав записник та олівець.

- Ми цінуємо вашу готовність, - сказала Елара, і в голосі прозвучав легкий відтінок скепсису. - Але спершу маємо уточнити деякі питання. Ви розумієте, наскільки незвичним є те, що ви тут? Напівдемон у місті відьом - такого раніше не траплялося.