22

Пройшло кілька місяців з того часу, як Костянтин і Ірина змогли подолати кризу та відновити проект. Бізнес розвивався, і хоча багато чого ще було попереду, їхнє життя знову набувало певної стабільності. Однак, цього разу їм доведеться зіткнутися з новим викликом — знову зіткнутися з питаннями довіри та компромісів.

Одного вечора, коли Костянтин повернувся додому, він побачив на столі конверт із неочікуваним вмістом. Це був лист від його старого партнера, Віталія. Він запропонував Костянтину нову вигідну угоду, яка обіцяла значну фінансову вигоду. Але з урахуванням того, що він не мав найкращих стосунків із Віталієм після нещодавніх бізнесових розбіжностей, ця пропозиція виглядала дуже сумнівною.

Ірина помітила листа на столі і підійшла до нього.

— Що це? — запитала вона, простягнувши руку, щоб переглянути документ.

Костянтин, замислившись, не одразу відповів.

— Це пропозиція від Віталія. Здається, вигідна угода, але я не знаю, чи варто знову з ним працювати. Я не можу бути впевнений у його намірах.

Ірина уважно подивилася на нього.

— Ти ж пам’ятаєш, як він вів себе раніше. Я не хочу, щоб ми знову потрапили в ситуацію, де ти ризикуєш усім, не маючи впевненості, що можна йому довіряти.

Костянтин глибоко зітхнув і підійшов до вікна, спостерігаючи за нічним містом.

— Так, я пам’ятаю все, що сталося між нами. Але з іншого боку, якщо я відмовлюся, ми можемо втратити можливість, яку не отримуємо часто.

Ірина обережно підійшла до нього, поклавши руку на його плече.

— Я розумію, що хочеш зробити все для нас, але нам не можна забувати про довіру. Ти вже пройшов через багато труднощів, і ми завжди разом вирішували все. Але якщо ми почнемо робити компроміси, де одна зі сторін не впевнена, це може нас підвести. Ти поважаєш мою думку, Костя?

Костянтин повернувся і подивився в її очі. Вона була права. Ірина завжди була тією, хто змушував його розглядати ситуацію з різних сторін. Він відчував її підтримку, і це мало для нього величезне значення.

— Ти маєш рацію, — тихо сказав він. — Я не можу ставити нас під загрозу через цей бізнес. Довіряти Віталію зараз було б нерозумно. Я вибачаюсь, що не одразу це зрозумів.

Ірина посміхнулася, і вони обнялися. Їхні слова стали не тільки підтримкою в цю важливу мить, а й нагадуванням про те, що найважливіше — це бути разом у будь-яких ситуаціях, навіть якщо перед ними стоять складні вибори.

Але хоча питання з Віталієм було вирішене, у них з’явилося нове випробування. Ірина все частіше почала відчувати, що її місце в бізнесі Костянтина стало менш значущим. Вона допомагала йому в організаційних питаннях, але багато разів їй здавалося, що вона втрачає своє «я», концентруючись тільки на допомозі й підтримці Костянтина.

Одного вечора, коли вони сиділи разом, Ірина вирішила поговорити про це.

— Костя, — почала вона, відчуваючи важкість у голосі, — я хочу сказати тобі дещо важливе. Я розумію, скільки всього зараз на твоїх плечах, і я підтримую тебе в усьому, але я починаю відчувати, що забуваю про себе. Я втратила зв'язок з тим, що я хочу і що я можу зробити для себе. Я хочу більше реалізуватися, не тільки бути твоєю помічницею.

Костянтин подивився на неї і, почувши ці слова, відчув внутрішній біль. Він не помічав, як його занурення в бізнес почало віддаляти їх один від одного.

— Ірино, я не хочу, щоб ти відчувала себе так. Я розумію, що це важливо для тебе. Ти заслуговуєш на те, щоб знову знайти свій шлях. Я тобі обіцяю, що буду підтримувати тебе в тому, щоб ти була щаслива і реалізована. Якщо потрібно, ми знайдемо для цього час.

Ірина посміхнулася через сльози, але в її серці стало легше. Вони мали пройти через цей період разом, і це лише зробить їхні стосунки сильнішими.

Ця розмова стала важливим кроком у їхньому житті, нагадуючи їм, що навіть у найуспішніші моменти потрібно пам'ятати про свої індивідуальні потреби та прагнення. Довіра та підтримка стали основними принципами, на яких вони будували своє майбутнє.