14

Минуло кілька днів після того, як Ірина і Костянтин вирішили разом боротися за своє щастя. Вони обидва переживали важкі моменти, але в цей період їхній зв'язок став ще міцнішим. Костянтин був рішучий у своїх намірах, і це дарувало Ірині надію. Але не всі були на їхньому боці.

Костянтин все частіше проводив час з родиною, намагаючись вирішити конфлікт. Його батьки, здавалося, не здавались, і кожна їхня розмова була повна натяків на традиції і те, що йому потрібно вибрати правильний шлях. У той час як він бореться за своє місце серед них, Ірина залишалась осторонь, бо бачила, як важко йому. З кожним таким випробуванням її серце стискалося.

Вона зрозуміла, що, хоч і любить його, вона не може бути тим, хто його стримує. Кожного разу, коли Костянтин повертався після розмов з батьками, він був ще більш втомлений, ще більше заглиблений у свої сумніви. Вона не хотіла, щоб це розривало їхні стосунки, але почала відчувати, що її підтримка стає тягарем для нього.

Одного вечора, коли Костянтин приїхав до неї, його обличчя було сповнене невимовного розчарування.

— Це не працює, Ірино, — сказав він, зайшовши до кімнати. — Вони не розуміють мене. Вони не розуміють, що ти — моє щастя, і що я не можу відмовитись від тебе.

Ірина дивилась на нього, не знаючи, як йому допомогти. Вона бачив його боротьбу, і кожен його погляд розривав її душу.

— Ти не можеш усе змінити, Костя. Ти не можеш змусити їх змінити свою думку, — тихо сказала вона, підійшовши до нього.

Костянтин подивився на неї, його очі сповнилися смутком.

— Я не можу прийняти того, що ти — причина мого болю. Ти заслуговуєш на кращого, Ірино. Я не можу дозволити, щоб через мене ти страждала.

Ірина стиснула губи, намагаючись стримати сльози. Вона не могла дозволити йому відступити, бо не уявляла свого життя без нього. Але вона розуміла, що йому потрібно знайти мир у душі.

— Костя, ти не повинен відмовлятися від своєї родини через мене. Я не хочу бути причиною твоїх страждань, — сказала вона, тримаючи його за руку. — Якщо ти хочеш залишити все позаду, це має бути твоє рішення. Ти не повинен ні перед ким оправдовуватись.

Костянтин подивився на неї, його погляд змінився, ніби він нарешті зрозумів, що вона хоче сказати.

— Я не відмовляюся від тебе, Ірино. І я не буду відступати. Я зрозумів, що справжня боротьба — це не проти моєї родини чи світу. Це боротьба зі своїми страхами і сумнівами. Я боюсь втратити тебе, але я не можу і не буду відмовлятися від любові, яка у мене є. Це більше за все.

Ірина відчула, як її серце забилося швидше. Вона зрозуміла, що Костянтин, хоч і був на межі розпачу, все ж не здався. І навіть якщо вони стояли на перепутті, цей шлях, який вони обрали, був правильним.

— Я з тобою, — сказала вона, притискаючи його до себе. — Я залишаюсь поруч, і ми це пройдемо разом.

Того вечора, коли вони сиділи в тиші, обіймаючи одне одного, їхня любов стала ще міцнішою. І хоча перешкоди не зникли, і хоча боротьба за їхнє щастя була ще далеко не завершена, вони зрозуміли, що справжня сила в тому, щоб не здаватися, навіть коли все навколо здається безнадійним.

Ірина знала, що попереду їх чекають випробування, але разом вони могли подолати все. Вони були сильніші за сумніви, сильніші за тіні минулого. І це давало їм сили рухатися далі.