13

Костянтин і Ірина знаходилися на важливому етапі свого життя. Вони більше не могли ігнорувати те, що стояло між ними, і кожен їхній крок вимагав рішучості. Костянтин не міг забути розмову з батьками, і Ірина відчувала тиск, що виходив від її власних сумнівів і переживань. Вони намагалися жити нормально, але тіні минулого й рідні вимоги починали ставати занадто важкими.

Того ранку, коли Ірина прокинулася, сонце вже високо піднялося, але вона не почувала жодної енергії для нового дня. Всі думки зводились до Костянтина та його родини. Якби тільки все було простіше. Вона знову поверталася до тих питань, які вона намагалася відкласти. Яке її місце у цьому світі, де все здається таким чужим?

Ірина сіла за кухонним столом, потримала чашку з кавою в руках і почала розмірковувати. Вона все більше відчувала, що, хоча її серце належало Костянтину, її розум був в розгубленості. Що як він не зможе боротися з родиною? Що якщо, з усією його рішучістю, він все ж таки буде змушений вибрати між ними та її? І що, якщо вона стане тільки причиною його страждань?

Ірина вирішила, що їй треба поговорити з ним, дати йому можливість висловити свої почуття і страхи. Вона знала, що не може продовжувати жити в невизначеності.

Вони зустрілися в парку того ж дня, і як тільки Костянтин підійшов до неї, вона помітила його серйозний вираз обличчя.

— Привіт, — він усміхнувся, але в його погляді була глибока тривога.

— Привіт, — Ірина намагалася приховати свої почуття, але її голос зраджував. — Костя, ми маємо поговорити.

Він сів поруч з нею на лавці і обережно взяв її руку в свою.

— Про що саме? — його голос звучав стурбовано, але уважно.

Ірина зробила глибокий вдих і тихо заговорила:

— Я не хочу, щоб ти через мене губив все, що важливе для тебе. Твої батьки, родина, весь твій світ… Я не можу бути тією, хто тебе від цього відірве. Я хочу, щоб ти був щасливий, Костя, і якщо твій шлях не може пройти через мене, я це зрозумію.

Вона знизала плечима, намагаючись стримати емоції. Їй не хотілося виглядати слабкою, але внутрішній біль був нестерпний. Костянтин довго мовчав, і Ірина почала хвилюватися, чи зробила вона правильний крок.

— Ірино, ти не розумієш, — після паузи сказав він, поклавши руку на її плече. — Я не можу вибирати між тобою і своєю родиною. Я обираю тебе, і якщо я повинен змінити щось у своєму житті, я це зроблю, тому що ти важливіша за все інше. Я готовий до того, щоб змінити свої переконання і боротьбу, але для цього мені потрібна твоя підтримка. Ми повинні бути разом у цьому.

Ірина подивилася на нього, і її серце забилося швидше. Вона знала, що все це було важко, але бачити таку рішучість у його очах додавало їй сили. Він був готовий боротися, і це було більше, ніж вона могла собі уявити.

— Я готова, — тихо сказала вона. — Я буду з тобою, Костя. Якщо ми це витримаємо, це буде лише на краще. Я вірю в нас.

Костянтин посміхнувся і ніжно поцілував її в лоб. Його обійми були теплі, і з кожним таким жестом Ірина відчувала, що її страхи відступають. Вона знала, що це тільки початок їхньої боротьби, але тепер вона була готова йти за ним куди завгодно.

Але у їхній боротьбі з часом, родиною і суспільними очікуваннями залишалась ще одна важлива перешкода — рішення, яке вони повинні були прийняти разом. Чи здатні вони змінити цей світ, чи принаймні знайти своє місце в ньому, залишаючи позаду все, що було до цього?

Це питання залишалось відкритим, і відповідь могла бути тільки їхньою.