10

Ірина прокинулась ранком з відчуттям, що в її житті щось змінюється, але ще не до кінця розуміла, як саме. Погода була похмурою, і з-за вікна лив дощ, що нагадувало їй про те, як непросто інколи буває адаптуватися до нового життя. Вона прийшла до висновку, що її стосунки з Костянтином ще потребують часу, щоб стати чимось стабільним і відчутним. Вона не відчувала себе зовсім комфортно в його світі, але прагнула зрозуміти його кращим чином.

У той день Костянтин запросив її на спільний обід, щоб поговорити про їхні плани на найближчі місяці. Ірина знала, що це важлива розмова. Вона намагалась виглядати впевненою, хоч і була трохи стурбована.

Після того, як вони сіли за великий столик у його вітальні, Костянтин поклав перед нею чашку кави й мовчки подивився на неї. Його очі виказували занепокоєння.

— Ірино, є дещо, про що я маю тобі сказати, — почав він, і в його голосі відчувалася серйозність.

Ірина відчула, як її серце стиснулося. Що ж це може бути?

— Що сталося, Костя? — запитала вона, намагаючись тримати себе в руках.

— Це стосується моєї родини. Моя матір хоче, щоб я одружився з певною жінкою, — він зробив паузу, ніби намагаючись знайти потрібні слова. — Це стосується бізнесу, але також і моїх батьків. Вони хочуть, щоб я продовжив їхній рід, і для цього потрібно мати відповідну партію.

Ірина відчула, як на її обличчі змінюється вираз. Це була її найбільша боязнь, те, чого вона так не хотіла. Вона розуміла, що в світі Костянтина є багато традицій, які він не може ігнорувати.

— Ти... Ти хочеш одружитися з іншою? — її голос тремтів від хвилювання.

Костянтин схилився до неї і обхопив її руку.

— Ні, Ірино. Я хочу бути з тобою. Але я також розумію, що ці вимоги родини стають дедалі важчими. Моя мати — дуже вперта жінка, і її бажання важко ігнорувати. Я не можу зупинити цей процес без наслідків.

Ірина знову відчула, як її серце болить. Її страхи ставали реальністю. Її любов до Костянтина, до того життя, яке він їй пропонував, починала розриватися на шматки. Вона була не готова до того, щоб відмовитися від нього заради чогось чи когось іншого.

— Але я не можу змусити тебе змінити свою родину, Костя, — сказала вона з гіркотою в голосі. — Ти не повинен жертвувати собою заради мене.

Костянтин нахилив голову, його погляд був повний болю.

— Я знаю, Ірино. І саме тому я й говорю тобі про це. Я хочу, щоб ти знала правду, бо ти важлива для мене. Більш за все на світі я хочу, щоб ти була зі мною, але я не можу цього зробити, якщо не буду чесним із тобою.

Ірина подивилася на нього, і серце стискалося від жалю. Вона відчувала, як їхні шляхи розходяться, як між ними виникає прірва, яку важко подолати. Вона любила його, але була сповнена страху перед майбутнім, яке виглядало таким невизначеним.

Костянтин помітив її зневіру.

— Я не хочу, щоб ти переживала, — сказав він, обіймаючи її. — Я знайду спосіб. Я не дам це все зруйнувати. Я зроблю все, щоб ми могли бути разом, навіть якщо це буде важко.

Ірина заплющила очі, намагаючись вірити в його слова. Але вона не могла позбутися відчуття, що, навіть якщо він це зробить, все одно буде надто багато труднощів на їхньому шляху.

Після тієї розмови Ірина відчула, що їй потрібно трохи часу, щоб розібратися в своїх почуттях. Вона вирішила провести кілька днів наодинці, щоб подумати, що їй робити. Костянтин погодився на її побажання і пообіцяв дати їй простір для роздумів.

Залишившись наодинці зі своїми думками, Ірина почала усвідомлювати, що, незважаючи на всі труднощі, вона все одно хоче бути з Костянтином. Вона знала, що їхні стосунки потребують терпіння і взаєморозуміння, але не могла уявити своє життя без нього. Вона зрозуміла, що навіть за таких обставин готова боротися за їхнє щастя.