9

Наступні дні були сповнені спробами Ірини адаптуватися до нового життя, яке все більше ставало її реальністю. Вона почала проводити більше часу з Костянтином, але, як і раніше, не могла позбутися відчуття, що є чимось чужим у його світі. Його розкішний маєток, розкішні ресторани та поїздки на дорогих авто — все це було наче з іншого виміру. Водночас, її присутність у цьому світі була немов блиманням у темряві, чимось дивним і новим для нього, хоч і не чужим.

Одного вечора, коли вони поверталися з чергової поїздки в улюблену кав'ярню Костянтина, він несподівано зупинив машину на узбіччі. Вулиця була порожньою, а світло місяця м'яко освітлювало дорогу. Ірина здивовано подивилася на нього, але він лише поклав пальці на її руку, відчуваючи її неспокій.

— Що сталося? — запитала вона, намагаючись зрозуміти його реакцію.

Костянтин повернув голову до неї і посміхнувся, але в його погляді була якась невизначеність.

— Ти знову думаєш, чи варто тобі бути тут, правда? — запитав він, його голос звучав лагідно, але в ньому була глибока обережність.

Ірина відчула, як її серце стиснулося. Вона не могла приховати своїх сумнівів, хоча і намагалася бути впевненішою, коли перебувала поруч із ним.

— Я не хочу бути тягарем, Костя. Я ж розумію, що для тебе це все інше, ніж для мене, — зізналася вона тихо.

Костянтин взяв її руку, притягнувши до себе.

— Ірина, ти не тягар, і ти не повинна змінювати себе, щоб бути зі мною. Я хочу, щоб ти була просто собою. Твоя простота і щирість для мене важливіші за все, що я маю.

Ірина почала розуміти, що він не просто говорить слова. Його впевненість і прагнення прийняти її такою, якою вона є, все більше вражали її.

— Але все це… — вона знову завагалась, не знаючи, як сформулювати свої думки. — Це не так просто. Ти живеш у зовсім іншому світі, Костя.

Він посміхнувся і підняв її підборіддя.

— Тому ми і рухаємось в цьому світі разом, щоб зрозуміти одне одного, — сказав він. — Якщо ми будемо відкритими і не будемо триматися за свої страхи, ми зможемо пройти цей шлях разом.

Ірина відчула, як її серце розцвітає від його слів. Це був той момент, коли вона почала усвідомлювати, що її боязкість — це не тільки страх перед змінами, але й страх перед тим, щоб відкрити своє серце для нього.

Вони повернулися до його маєтку, але Ірина вже не відчувала такої відчуженості від його світу. Вона була з ним, а це вже багато значило.

Через кілька днів Костянтин запросив її на вечірку, яку організував для бізнес-партнерів. Ірина відчувала себе некомфортно серед усіх цих людей. Вона не звикла до розкоші, але все ж вирішила піти, адже він просив її бути там поруч.

— Просто будь собою, — сказав Костянтин перед тим, як зайти до зали, тримаючи її за руку. — Ти маєш право бути частиною мого світу. Не змінюй себе заради того, щоб догодити іншим.

Вона кивнула йому в відповідь, хоча і не зовсім вірила в свої сили. Всі ці розмови про бізнес, гроші та успіхи здавалося такими далекими від її реальності. Ірина була зніяковіла, і це відчувалося на її обличчі.

Проте, після кількох хвилин спілкування, вона почала відчувати себе трохи більш впевненою. Люди на вечірці почали до неї підходити, цікаво запитуючи, звідки вона. Ірина вирішила просто бути відвертою.

— Я студентка університету, — сказала вона, — поки що шукаю свій шлях. Але дуже вдячна за запрошення.

Відповідно, люди реагували з цікавістю, намагаючись дізнатися більше. І хоча Ірина не почувала себе "своєю" серед цієї еліти, вона почала бачити, що можна знайти спільну мову з людьми, якщо ти залишаєшся справжнім.

Тієї ночі, повертаючись додому, Костянтин відчув, що вона почала змінювати своє ставлення.

— Ти чудово справляєшся, — сказав він, посміхаючись. — Я гордий, що ти поруч.

Ірина мовчала кілька секунд, потім тихо відповіла:

— Це не так страшно, як я думала. І, напевно, ти правий — потрібно просто бути собою.

Вони повільно йшли, тримаючись за руки. І хоча у неї були ще багато сумнівів, вона вже не боялася крокувати вперед, знаючи, що у Костянтина є місце для її світу. І це вже було більше, ніж вона могла мріяти.