6

Ірина ще довго не могла забути їхню останню розмову. Костянтин знову з'явився в її житті, і все виглядало так, як ніби він був частиною її долі. Парк, те дерево, де вони сиділи, ставало місцем, до якого вона прагнула повертатися знову й знову. Їй було важко повірити, що з того часу, як він знову увійшов у її життя, вона змінилася — і не лише зовні.

Наступні кілька днів вона намагалася зберегти спокій. Вона була зайнята університетом, друзями, повсякденними справами. Але навіть серед цього потоку обов'язків думки про Костянтина все одно поверталися. Її серце тремтіло, коли вона отримувала від нього повідомлення або коли просто чула його голос. Ірина не могла зрозуміти, що з нею відбувається. Вона не була готова до того, що ці почуття можуть стати чимось більше, ніж просто простим захопленням.

Одного разу ввечері, коли вона поверталася додому після пар, Ірина побачила, що біля її будинку зупинився дорогий автомобіль. Шикарний чорний автомобіль, якого вона вже не раз бачила поруч із Костянтином. Серце забилося швидше.

Він вийшов з машини, усміхаючись, як завжди, з якимось особливим поглядом, який був лише для неї.

— Привіт! — привітався він, підходячи до неї.

Ірина намагалася не здаватися занадто емоційною, але не могла приховати свою радість. Вона не знала, чому він знову з’явився, але це відчуття того, що вони знову зустрілися, було для неї важливим.

— Привіт, — відповіла вона злегка нервово. — Чому ти тут?

Костянтин на мить замовк, ніби шукаючи правильні слова.

— Просто хотів побачити тебе. Можна пройти в твій будинок? — запитав він, показуючи на ворота.

Ірина не була готова до цього кроку, але щось у його погляді змусило її погодитись.

— Звісно, але… не надовго. Я не хочу, щоб хтось побачив нас разом. Ти знаєш, як це може виглядати, — сказала вона обережно, хоча й не наважувалась сказати йому "ні".

Вони зайшли до її будинку, де Ірина намагалася виглядати спокійно, але всередині серце билося неймовірно швидко. Вони сіли в невеликій вітальні. Костянтин був таким близьким, його присутність була майже фізичною, як важкий повітряний шар.

— Як справи? — запитав він, відкидаючи волосся назад.

Ірина знову відчула його погляд, як він уважно спостерігав за кожним її рухом. Вона знала, що зараз не можна допускати слабкості. Вона мала відновити контроль над ситуацією.

— Все добре. Просто багато навчання. — Вона спробувала усміхнутися, але відчула, що це більше виглядає як зусилля.

Костянтин нахилився до неї, його голос став тихим і глибоким.