3

Ірина не могла позбутися відчуття, що щось змінилося після тієї прогулянки з Костянтином. Ніби між ними з’явилася невидима нитка, яка тягла її до нього, але одночасно і відштовхувала. Вона не розуміла, чому його присутність так впливає на неї, адже ще кілька днів тому вона навіть не звертала на нього уваги. Костянтин був для неї просто другом її брата, і нічого більше.

Але тепер, після того випадкового знайомства поза розкішним світом вечірок, вона не могла не помітити, як він змусив її почуватися по-новому. Її думки постійно поверталися до його слів, до того погляду, який він кинув, коли вони йшли по вулиці. Ірина часто запитувала себе, чому він так легко й природно з нею спілкується, коли вона намагається тримати дистанцію.

Вона сиділа в своїй кімнаті, розглядаючи знайомі картини на стінах, але її розум все одно повсякчас повертався до того моменту, коли вони йшли разом і сміялися. Вона не могла сказати, що це був якийсь великий розрив у її житті, але чим більше вона думала про це, тим більше відчувала, що це буде важливо.

Через кілька днів, на наступному родинному прийомі, Ірина побачила Костянтина знову. Цього разу він сидів в колі людей, розмовляючи з її батьками та ще кількома високопрофесійними бізнесменами. Його присутність була одразу помітною — він завжди умів бути в центрі уваги, але без зайвого хвилювання. Це був ще один момент, коли Ірина зауважила, як природно й легко він почувається в цьому світі, в той час як сама вона намагається сховатися в тіні.

Зрештою, після деякого часу спілкування, Костянтин вільно підійшов до неї, усміхнувшись, як звичайно.

— Привіт, — сказав він, знову демонструючи своє звичне самовідчуття. — Як ти?

Ірина виглядала трохи зніяковіло, хоча намагалась виглядати так, ніби нічого особливого не сталося.

— Привіт, Костянтине. Нічого нового, — відповіла вона.

Він пильно дивився на неї кілька секунд, ніби намагаючись зрозуміти, чи є щось, що змусило її затриматися або повернутися до нього. Його погляд був уважним, але не настільки проникливим, щоб Ірина відчула себе незручно. Вона помітила, що він поводиться по-особливому, як ніколи раніше.

— Я бачу, ти не надто любиш такі прийоми, — зазначив Костянтин, киваючи на гучне обговорення в іншій частині кімнати. — Багато шуму, а глибини майже немає.

Ірина відчула, що це прозорливе зауваження відгукнулося в її серці. Вона не могла не погодитися з ним. Їй не подобалася ця гучність, ці фальшиві посмішки і нескінченні розмови про гроші та зв’язки. Вона постійно відчувала себе чужою в цьому світі.

— Так, я згодна. Мені здається, іноді ми забуваємо, що існують інші важливі речі, — відповіла вона, а потім поглянула на нього. — Як ти?

Костянтин посміхнувся, цей раз його посмішка була трохи м’якшою.

— Я добре, — відповів він. — Але іноді мені хочеться відключитися від усього цього. І я відчуваю, що в тобі є щось схоже.

Ірина засміялася, трохи розслабившись від його слова. Вона не знала, чому він так розуміє її, але відчувала, що він не просто ще один багатий хлопець, який звик до всього цього.

— Можливо, ми просто не звикли до того, щоб нас оцінювали за те, чим ми є, а не за тим, що маємо, — сказала вона, дивлячись у його очі.

— Це рідкість, — відповів він серйозно. — Тому я ціную це.

Ті кілька хвилин, що вони провели разом, стали для Ірини іншими, ніж звичайна бесіда. Це була перша справжня розмова з ним, і в її серці прокинулася якась нова емоція. Щось таке, що підштовхувало її до того, щоб зрозуміти, що вона, мабуть, починає відчувати більше до цього чоловіка, ніж просто цікавість.

Костянтин поглянув на неї, і вони обидва зрозуміли, що те, що вони зараз переживають, лише початок чогось більшого.

— Ти не хочеш вийти на прогулянку? — запитав він. — Я знаю, це може здатися трохи дивним після всього цього, але я б насправді хотів провести час наодинці.

Ірина, хоч і вагалася, але щось у його словах змусило її погодитись.

— Добре, — сказала вона, злегка усміхаючись.

Вони вийшли на вулицю, і ніч навколо стала не такою холодною, як ще кілька годин тому. Їхні кроки звучали тихо на асфальті, і Ірина відчула, як їхня близькість почала ставати чимось більше, ніж просто словами.