1

Глава 1: Світ гламурних вечірок

Ірина стояла біля великого вікна свого батьківського дому, спостерігаючи, як нічне місто сяє безліччю вогнів. Вона завжди відчувала себе частиною цього блискучого, але холодного світу — світу еліти, шикарних вечірок і розкішних маєтків. Усе це завжди здавалося їй таким чужим, нестерпно поверхневим. Ірина була переконана, що є більше, ніж просто красиве обличчя в розкішному платті, більше, ніж лише дочка заможних батьків. Вона прагнула справжності, шукала сенс у дрібницях, які інші ігнорували.

Але цього вечора все здавалося звичним. Її родина святкувала черговий бізнес-успіх батька, і традиційно вони організували розкішний прийом. Ірина не любила ці заходи — безкінечні обговорення бізнесу, світських новин і порожніх компліментів. Вона частіше забиралася в окрему кімнату, щоб уникнути розмови з людьми, які бачили в ній лише ще одну молоду дівчину з високого суспільства. Сьогодні було не інакше.

— Ірино, ти не йдеш на вечірку? — запитала її мати, зайшовши до кімнати з розкішною чашкою шампанського в руці.

— Ні, я не в настрої, — відповіла Ірина, навіть не повертаючись. Вона вже чула музику знизу, сміх гостей, і подумала, що цей вечір буде таким самим, як і всі інші.

— Але, люба, сьогодні важливі гості, — сказала мати, спостерігаючи за донькою. — Ти ж знаєш, що Костянтин буде тут. Йому важливо з тобою поговорити.

Ірина здивовано підняла брови. Костянтин? Її брат, Олексій, часто згадував його як друга і партнера по бізнесу. Вона знала, що він був одним з тих, кого називали "непідкупними" — великий бізнесмен, який вмів поєднувати роботу та задоволення. Але Ірина ніколи не звертала на нього особливої уваги.

Вона вирішила все ж спуститися вниз, сподіваючись уникнути неприємних розмов. Кроки до залу були важкими, ніби кожен із них наближав її до того світу, від якого вона намагалася втекти. Вечірка була на піку, все навколо було розкішно: від мраморних підлог до розкішних картин на стінах. Гості в смокінгах і вечірніх сукнях сміялися і розмовляли між собою.

Ірина озирнулася і побачила його. Костянтин стояв біля бару, обговорюючи щось з одним із гостей. Його темні волосся акуратно зачісані, а класичний костюм сидів на ньому бездоганно. Він був високий, з інтелігентними рисами обличчя, з виглядом, що говорив: «Я успішний, я знаю, чого хочу». В його погляді було щось холодне, що відштовхувало, але водночас притягувало. Ірина не могла відвести від нього погляд. Якби не її брат, навряд чи вони б зустрілися на таких заходах.

— Ірино, — почувся голос її брата, який підійшов до неї з широкою усмішкою. — Ти вже познайомилася з Костянтином?

Ірина спробувала усміхнутися. Її брат мав такий щирий вигляд, як завжди, але вона знала, що йому важливо, аби вона спілкувалася з людьми, яких він вважав важливими.

— Ще ні, — відповіла вона, намагаючись бути ввічливою. — Можливо, пізніше.

— Не затримуйся, — додав Олексій, підштовхуючи її до Костянтина. — Костя, це Ірина, моя сестра. Ірино, це Костянтин.

Костянтин усміхнувся їй, але це була не та усмішка, яку можна було розпізнати як щиру. Вона була холодною, майже офіційною. Але в його очах Ірина побачила щось більше. Щось, що змусило її серце битись швидше.

— Привіт, — сказав Костянтин, киваючи головою. Його голос звучав так само спокійно, як і все в його житті.

— Привіт, — відповіла Ірина, намагаючись утримати спокійний вигляд. Вона не знала, чому цей чоловік мав таке сильне враження на неї, але щось у ньому було дуже привабливе і водночас відштовхувало.

Їх погляди зустрілися, і в цей момент Ірина відчула, як повітря між ними стало густим. Вона на мить задумалася, але потім повернула голову і поспішно пішла до іншого кінця залу.

Але думка про Костянтина не покидала її. Чому саме він так привернув її увагу?