Розділ 4. Річард

Прокинувшись від сонячного світла, котре пробивалося крізь незаслонені штори, я нахмурив свої брови і покрутився в ліжку, натягаючи ковдру на свою голову.

Вчора ввечері одразу після того, як ми з Софією поїли — вляглися спати. Власне, навіть не знаю, чи можна то назвати вчорашнім вечором, якщо враховувати, що було це близько сьомої години ранку.

У двері постукали, і я обурено видихнув, розплющивши очі, та скинув із себе ковдру. Дівчина мирно спала на ліжку, здається, навіть не здригнулася від звуків навколо.

Я піднявся і схопив халат, накидаючи його. Думаю, можна пропустити той факт, що були ми обоє майже голими. Після вчорашнього дощу речі сохнули десь у ванній на сушильній дошці, а іншого одягу не було.

Зав'язавши пояс, я відчинив двері. Мила дівчина посміхнулася мені.

— Я перепрошую, але... ваш номер заброньований до дванадцятої години. Зараз вже пів першої, бажаєте продовжити бронювання?

Я нахмурив свої брови і підняв руку, дивлячись на годинник. Чорт, не думав затримуватися довше, але... Дівчина досі спала.

— Так. Продовжте бронювання до шостої вечора. Я зараз спущуся і все оплачу.

Дівчина кивнула головою.

— Гаразд.

Я зачинив двері і повернувся, сідаючи на ліжко, та потер своє обличчя. Опісля потягнувся до телефону. Кілька смс від батька, декілька від мого заступника, а також кілька пропущених.

На самий початок я вирішив привести до ладу себе. Тому зайшов у душ, одягнувся у вже чистий вчорашній одяг, почистив свої прекрасні зубки і тільки опісля вийшов та взявся відписувати спочатку заступнику, повідомляючи, що сьогодні мене не буде.

Після цього я взяв свої ключі від машини, телефон та інші речі. Мила дівчина в ліжку покрутилася. Ковдра дещо сповзла, і я посміхнувся, провівши поглядом по її голому тілу. Вчора їй вдалося знайти тут нічну сорочку, але та була майже прозорою та короткою.

Я хитнув головою, розвернувся та тихо зачинив за собою двері. Можливо, мені було б і цікаво з нею подружитися. За нашим міні-перекусом я встиг дізнатися, що дівчина — майбутня художниця, і що прилетіла вона з України через конфлікт з батьками. Вона не уточнила, який саме, та, схоже, це було щось справді жахливе.

Я скривився, подумавши про це. Взагалі, мене не обходять її проблеми. У мене на даний момент і своїх вистачало, і поки що я з жодною не міг розібратися.

— Продовжте бронювання 506 номера, — сказав я, підійшовши до рецепції. Дівчина швидко все зробила, я оплатив усе. На виході попросив швейцара забрати валізу та віднести всередину. Він сказав, що залишить її в камері схову і повідомить дівчину з номера про це.

Я кивнув головою. Врешті я сів у свою машину і натиснув на газ, від'їжджаючи від готелю. Це була справді весела нічка...

***

Було близько четвертої вечора, коли мій телефон засвітився на столі від повідомлення з банку. Я посміхнувся, зрозумівши, що дівчина вже прокинулася. Я залишив їй номер своєї картки вчора ввечері, і вона надіслала половину з вартості номера.

— Що ж, друже. Час вечері, — сказав я, відходячи від плити і дістаючи з верхньої полиці собачий корм.

Собака породи японська акіта зістрибнула з дивана і підбігла до мене, розмахуючи своїм хвостиком. Я посміхнувся і насипав корму в її мисочку.

У мене була доволі простора квартира-студія, у котрій я жив сам. Моя мама, коли я переїхав сюди через навчання, подарувала мені собаку. За її словами, це для того, щоб мені не було нудно, але ж я-то знаю, що причина в тому, що вона хотіла привити мені відчуття відповідальності, котрого я ніколи і не мав. Доглядати за собою, та ще й за собакою було нелегко, але врешті я впорався. Пройшло вже близько шести років з того моменту. Після другого курсу я перевівся на заочне і разом з двома друзями почав займатися всякою... дурнею, як сказав тоді мій батько, і мама, в принципі, також. Але, дякуючи саме цьому, у мене зараз є свій офіс та своя марка, котра має неабияку популярність.

Я випрямився, попередньо погладивши собаку, і поставив корм на полицю.

Я нахмурив свої брови і почав принюхуватися.

— Чорт!

Я різко повернувся назад до плити, де моя яєшня... вдало перетворилася на активоване вугілля.

Телефон завібрував, і я важко видихнув, повертаючись та беручи його, паралельно вимикаючи плитку. Сьогодні скористаюся послугами цього всесвіту і замовлю піцу...

— Слухай, я думав спочатку порадитися з тобою, але вранці ти не прийшов, тому я сам усе спланував, але зараз я вагаюся, чи не відірвеш ти мені голову за це.

Слова Роберта настільки швидко вилетіли з його рота, що я не встиг усе і розібрати чітко та одразу.

— А якщо зрозуміліше і повільніше? — перепитав я.

Він важко видихнув. У двері хтось подзвонив, і я озирнувся.

— Зачекай хвилинку, — попросив я, підіймаючись.

Саманта почала гавкати, а я покрокував до дверей.

— Сидіти! — сказав я, і вона сіла прямісінько біля дивана, щоб бачити, хто це прийшов, і в разі потреби швидко кинутися на нього.

Я відчинив двері і видихнув, побачивши Роберта.

— Так словом, — сказав хлопець, одразу заходячи всередину. — Я подумав, що нам, власне, що тобі потрібен помічник в офісі. Тому відкрив вакансію на твого асистента-консультанта. Ну, знаєш, якщо хтось, можливо, гляне на ідею з іншого боку, то зможе щось порекомендувати і...

— Стоп, — сказав я, підіймаючи руку. — Ти вирішив знайти мені асистента? — перепитав я.

Хлопець кивнув і скривився.

— Ну так... — пробелькотів він.

Я не стримав власного смішку.

— Я сподіваюся, на цю ідею ніхто не відгукнувся, і ти зараз негайно видалиш... цю пропозицію, де б ти її не опублікував.

— На неї відгукнулося 30 людей. З них я обрав дівчат у діапазоні від 20–40 років, а опісля ще пройшовся їхніми професіями, і власне... Я знайшов трьох чудових кандидаток. Одна з них фотографиня, інша художниця, і третя дизайнерка інтер'єру.

Я підняв свої брови. Роберт скривився.

— Ну скажи ж хоча б щось! Можливо, це була і не така хороша ідея, як я вважав вчора ввечері, але врешті в нас стільки роботи зараз! Кількість людей, котрі хочуть у цьому брати участь, збільшується, а отже, у нас роботи більшає. І в тебе обов'язків, от я й подумав, що тобі не завадить помічниця.